плястичний, живий образ пожару — і в тій хвилї сонний чоловік зриває ся опанований страхом і кричить „крізь сон“: Ратуйте! Горить!
Вже з сего короткого представленя видно, як богато подібного є між творчістю сонної і творчістю поетичної фантазиї. Поперед усего в обох разах процес відбуває ся несьвідомо, „мозок функціонує як чистий продукт природи, а не як жерело субєктивної, рефлєктивної сьвідомости“ (Du Prel, op. cit. 19). В обох разах наша душа дізнає іллюзиї, що витворений несьвідомою дїяльністю мізку сьвіт образів є щось реальне, зверхнє, лежить по за нашим я. В обох разах результат дуже подібний — наглядні, плястичні образи. Як знаємо, сонні привиди відзначують ся такою незрівнаною плястикою, таким ярким кольоритом, яких в дїйсности звичайно не зазнаємо, або зазнаємо в незвичайно подразненім станї, в горячцї, в галюцинациях.
Сон є, як се видно з попереднього, „пробою нашого мізку — вияснити якесь донесене йому вражінє“. От тим то більша часть наших снів має, так сказати, аналїтичний характер. У мене в нозї є терн, у снї почуваю біль, і менї снить ся, що мене кусає гадюка або пес. Із подушки вилїзло перо і скобоче мене по шиї — менї снить ся, що хтось з тиха підійшов до мене і пальцями скобоче мене по шиї. Те, що на дїлї є один момент або якийсь стан, сонна фантазия уявляє як рух, як цїлий драматичний процес. Але те самісїньке чинить і поет. Стан чуми в селї поетична фантазия малює цїлим рядом страшенно пластичних образів:
Чума з лопатою ходила
Та гробовища рила-рила
Та трупом-трупом начиняла
І „со сьвятими“ не сьпівала.
Чи городом чи то селом
Мете собі як помелом.
Подивляти тут треба не тілько плястику поодиноких образів, але їх велике богацтво і ріжнородність: чума являєть ся і як грабар з лопатою і як дяк, що йде за похороном не сьпіваючи, і як хозяйка, що змітає помелом зерно — зовсїм так, як у снї одно і те саме вражінє, коли воно тривке і інтензивне, викликає
