в комірках нашого мізку, а неначе в проєкциї у зверхнїм сьвітї, там, відки вийшов імпульс або відки нам здаєть ся, що він вийшов. Се є жерело і спосіб нашої змислової перцепциї (відбираня вражінь зверхнього сьвіта) та заразом жерело наших змислових іллюзий. Перша часть сего процесу, т. є натиск імпульсів на наш орґанїзм і доношенє їх до мізку відбуваєть ся без нашого співудїлу, за те друга часть — проєктованє вражінь на зверх, їх уміщуванє в зверхньому сьвітї відбуває ся не без працї нашого розуму, є здобутком довгого досьвіду поколїнь і кождого осібника, хоч звичайно відбуває ся зовсїм несьвідомо.
В снї відбуває ся зовсїм анальоґічний процес, тілько з одною важною зміною. Ті нерви, що приймають вражіня зі зверхнього сьвіта (періферичні) засипляють, не приймають вражінь, а властиво не доносять їх до мізкових центрів, хиба в виємкових разах, коли ті вражіня будуть надто сильні. За те внутрішнє, веґетабільне житє орґанїзму в снї так само сильне або й ще сильнїйше, як на яві і воно викликує тисячні рухи, тони, натиски і зміни в нутрі нашого орґанїзму, на які ми на яві звичайно не звертаємо уваги, та котрі тепер, при часовій паралїзї нашої уваги і нефункціонованю періферичних нервів без перешкоди доходять до мізкових центрів. І тут дїєть ся чудо. До мізкових центрів доходять, так сказати, телєґрафічні звістки про якісь рухи, тони, блиски і т. и. і ті центри на власну руку, не контрольовані періферичними нервами, але на підставі привички витвореної тими нервами, уміщують усї ті телєґрафовані звістки в зверхнїм сьвітї, а що він моментально задля нефункціонованя періферичних нервів не істнує для нашого орґанїзму, то мізкові центри самі з власного запасу творять собі той зверхнїй сьвіт, т. є. викликають нагромаджені в них образи зверхнього сьвіта, відповідні до тих сьвіжих вражінь, які доходять до них. Так нпр. молєкул крови натисне на слуховий нерв у голові, і щож дїєть ся? До слухового центра в мізку доходить від слухового нерва, так сказати, слїпий алярм. Центр перціпує се як гук і в тій хвилї зпоміж образів нагромаджених у тім центрі, встає один, чим небудь схожий з тим гуком, нпр. образ гуку пожарного дзвона. Сей образ на підставі закона про ассоціяцию образів викликає відповідні образи зору, запаху, дотику — і наша сонна фантазия в одній сотній части секунди сотворила в нашій уяві повний,
