і плястики, пориває і звязує душу читачеву, опановує її подібно до сонної змори, кошмара.
Порівнанє поетичної фантазиї з сонними привидами, а в дальшій лїнїї з галюцинациями, тобто з привидами на яві, не є пуста забавка. Се явища одної катеґориї; творячи свої постатї поет в значній мірі чинить те саме, що природа викликаючи в людській нервовій системі сонні візиї та галюцинациї. Значить, кождий чоловік у снї або в горячцї є до певної міри поет; студіюючи псіхольоґію сонних візий та галюцинаций ми будемо мати важні причинки до пізнаня поетичної фантазиї і поетичної творчости.
Я не думаю тут вдавати ся в широкі розвідки, а відішлю цїкавих до богатої лїтератури про сни. На сни звернена була пильна увага вже у старих Єгиптян, Греків та Римлян. Їм надавано віще значінє, божеське насланє, так само як і поезиї. Снами займали ся у Греків фільозофи (Арістотель De divinatione) і лїкарі (Гіппократ, Ґалєн). Для вжитку одних і других зладив Артемідор цїлу книгу, де зведено і усістемізовано массу снів (Онейрокрітікон). Новійша психольоґія займає ся ними також дуже пильно, по части з лїкарського погляду, при діяґнозї хороб (гл. Macaris, Du sommeil, des rêves et du somnambulisme dans l' état de maladie. Lyon 1857), а поперед усего з психольоґічного, щоби на них слїдити істоту і вдачу духових функций (гл. Maury, Le sommeil et les rêves, Paris 1878, Volkelt, Die Traumphantasie, R. Vischer, Studien über den Traum (Beilage zur Allg. Zeitung 1876), Scherner, Das Leben des Traumes, відповідні уступи в Вундтовій Physiologische Psychologie і Carl du Prel, Psychologie der Lyrik). Для нас важно тут тілько вказати, в чім сходить ся сонна фантазия з поетичною і для сеї цїли ми користуємо ся названою книжечкою Дю Преля.
Поперед усего: як повстають сонні привиди? Щоби се вияснити, вийдїм від звичайних вражінь. Як повстають звичайні вражіня? Так, що зі зверхнього сьвіта доходять до наших змислів певні механїчні чи хемічні імпульси (тверді тїла, плини, запахи, тремтїня етеру або елєктричні рухи) і удїляють ся нашим нервам. Нерви проводять їх до певних мізкових центрів і в комірках нашої мізкової субстанциї повстає образ того центра, з якого вийшов даний імпульс. Та вроджена сила нашого мізку така, що сей образ не уявляє ся нашій сьвідомости там, де він справдї є, т. є.
