Цю сторінку схвалено
САМОТА.
Нарис
Осипа Маковея.
Цїлу ніч я не спав.
Се вже менї від двох лїт таке не трафляло ся…
— — Ті ненависні люди обурюють мене, обурюють так, що спати не можу!…
Перше я міг від них всьо стерпіти, навіть напасти на мою честь, а сего стерпіти не можу! — —
Сиджу в альтанї огорода і пищу.
По що я пишу?
Стара привичка відізвала ся в менї, серце більше зворушене, хочу бачити на папери, як я своє чутє означу, хочу знати, що воно є…
*
Що воно є?
Справдї, що мене так зворушило?…
Ах, та прокята охота розбирати всяке чутє! І найгарїйше!… От передо мною у зїльнику рожа, прегарна, пахуча рожа, — і ти хочеш знати, як сї листки тримають ся, звідки запах іде; починаєш обривати листки, один по другім, один по другім, аж дійдеш до насади…
