22
Читанка з історії України.
й инші випадки. Коли ж де-хто з представників духовенства висловлювався гостріше, инші умовляли не робити цього. Нагадаю, хоч би добре відомий факт з виступом Феодосія супроти Святослава та Всеволода, які вигнали Ізяслава і заволоділи Киівом, та відношення до цього печорських ченців, які благали його помиритися з князем або, принаймні, не протестувати супроти його вчинку. (№ 25. „Манастир киіво-печерський“).
Правда, в той час такі протести були й небезпечні, бо загрожували насильством або пімстою, як це трапилося з ченцем Григорієм, якого утопила дружина кн. Ростислава (№ 35. „Манастир киіво-печерський“ 2) в Дніпрі. Казання та ин. численна релігійно-моралістична література дає нам досить багаті відомости для зазнайомлення з моральним станом тогочасного громадянства. Серед хиб його, які зазначають джерела, можна відріжнити громадські — неправосудність, жорстокість, особливо в поводженні з рабами, насильства, лихварство та особисті — передовсім роспусту й піяцтво. Борючися і з першими, церква далеко гостріше нападала на останні. В ті часи існувала воля шлюбних відносин, траплялося і многоженство, а конкубінат був дуже росповсюджений і серед князів і серед населення, так що духовенство довго не могло провести ріжницю між жінкою шлюбною і нешлюбною. Велику волю давало звичаєве право і в розлуках та повторенні шлюбів і можна думати, що випадки, коли людина „своє подружье оставить и поймая отро“ траплялися часто. Супроти цієі волі шлюбних відносин і повстає церква.
Дуже гостро виступає вона й на боротьбу з піяцтвом і, коли взяти на увагу кількість казаннь, які про нього згадують, треба думати, що це була хиба дуже росповсюджена, загальна хворість громадянства. Але цікаво, що й тут духовенство значно поступалося чистотою принціпу: воно власне не забороняло зовсім пити, а лише протестувало супроти надмірного вживання напитків; „питие на веселие дано, а не на піаньство“ знаходимо в однім стародавнім казанні, а друге запевняє, що перші три чарки під час обіда „по заповѣди святыхъ отець“.
Переходячи до побуту киівськоі Руси, треба зазначити, що класичним оповіданням про побут найдавніших часів є літописна характеристика життя Словян, яка безперечно не зовсім відповідає дійсности, а проте наводить дуже цінний матеріял. В родинних відносинах спостерігаємо велике значіння жінки, яка виступає в ролі порадниці свого чоловіка по всіх важливих справах, а часто провадить іх зовсім самостійно. Літопис дає нам багато подібних прикладів серед жінок князів, а почасти й бояр; нагадаю хоч би кн. Ольгу, яка править державою доки підросте іі син, або жінку кн. Святослава Всеволодовича, з якою він радився у всіх серіозних випадках: „сдумавъ с княгинею своею и с Кочкаремь, милостьникомъ своимъ и не поведъ сего мужемь свопмъ лѣпшимъ думы своея“[1] та багато ин. Таке ж становище малюють нам другі джерела і серед широких мас: по „Руськ. Правді“ напр. жінка является особою цілком повноправною, навіть за життя чоловіка має власне майно, а по смерти його стає головою родини. Що ж торкається відносин до дітей, так треба думати, що невважаючи на поради де-яких казаннь, що батьки повинні „наказати дѣти своя
- ↑ Іп. літ. ст. 416.
