любив українську мову і він один лише міг виготовити такі оповіданя, що до нинї не тратять на вартости, а що більше навіть инші народи, як Москалі, Поляки, Серби, Хорвати, Чехи, Нїмцї і и. перевели декотрі з тих повісток на свою мову. Шевченко же сказав, що, хто хоче навчити ся чистої української мови, нехай читає уважно повісти Марка Вовчка.
Повістки М. Вовчка визначають ся, окрім гарної мови, ще й способом представленя річи. В них бачимо ми, немов в зеркалї, щоденне тяжке житє українських селян, що в наслїдок заведеня (р. 1782.) кріпацтва стали чорними невільниками українських панів і дворян, бо рівночасно з кріпацтвом витворив російський ряд між українською інтелїґенцією нову верству аристократів (як в московськім народї) дворян, що тепер придбавши собі села ще прикрійше поводили ся з закріпощеними селянами, як чужі пани. Они покидали вже хлопську мову і батьківські звичаї, а жили ладом московських дворян.
Тай між низшою верствою українського народу настав роз'єм, бо козачі вольні роди не могли дружитись з кріпаками, тому що вольна козачка вийшовши за кріпака ставала невільницею, як се розповідає ся в повістцї „Козачка”.
В наслїдок таких обставин попадала і наша жива мова що раз більше в пониженє, в погорду, бо ставала мовою, як тепер ще дехто каже: „наймитів, пастухів”.
