десні алеї ялиць, кедрів, сьвяті ворота чудацкої будови, мости покладені поміж тростину бамбусову, храми стоячі в мелянхолїчній тїни відвічних кедрів, доми бонзів, де плекали ся будийскі сьвященики і віроісповідники Конфуція, улицї без кінця, де можна було бачити цїлі купи дїтий з рожевою шкірою і червоними лицями, а котрі можна було взяти за кукли вирізані в якій япаньскій фабрицї. Сї дїти бавили ся з маленькими пудлями о коротких ногах і з жовтавими котами, безхвостими і надто пещеними.
По улицях крутили ся як муравлї безнастанно тут і там бонзи (сьвященики), що переходили процесиями і били в свої монотонні бубни, якунїни т. є. офіцири полїцийні і цлові, в кінчастих лякированих капелюхах, з двома шаблями при боцї, вояки одїті в голубі вовняні материї з білими смугами і уоружені рушницями вітровими; ґардисти мікада в шовкових, мішковатих кафтанах, в зелїзних сорочках і множество иньших войскових всякого рода, бо в Япанї поважають званє воєнне о стілько, о скілько погорджують ним в Хинах. Відтак жебраки, богомільцї в довгих одежах, звичайні особи цивільні з пригладженим, чорним як гебан волосєм, з великою головою, довгим станом, тонкими ногами, середного росту, барвистою шкірою почавши від темної, мідяної краски, аж до матово-білої, але нїколи жовтої як у Хинцїв, від котрих Япанцї цїлковито відріжнюють ся. Вкінци поміж повозами, палянкинами, кіньми, послугачами, тачками критими, „норимонами“ з лакированими стїнами, мягкими „канґосами“ — дїйстними лєктиками з бамбуса, можна було бачити переходячі дрібним кроком женщини з малими ніжками, в бавовняних черевиках, соломяних сандалах або деревляних ходаках. Они не були гарні; мали вузкі очи, за-
