зникли, тільки дерева при шляху вирізувалися на ясному небові зъ того краю, кудою зникли.
Стару матіръ вели люде, молода жінка несла дочку плачущу, купа уся посувалася жалкуючи, судячи та радячи. Того-жъ дня виіхавъ возикъ зъ міста у Кармелеве село и повізъ туди до дому его семью. Зновъ засвітилося у его хаті ввечері, и усі тамъ сумуючи не розлучалися зъ нимъ у думці, — проводили его душею незнакомимъ шляхомъ у не знану зсилку.
(Конецъ буде.)
Люде учені — историки, природоспити, годяться на тімъ, що географичне положеннє и природа якогось краю великий впливъ мають на ёго жителівъ, на спосібъ іхъ життя, іхъ склонности и характеръ, на іхъ моральний и материяльний розвитокъ, якъ и на відношення іхъ до жителівъ другихъ земель. Такимъ чиномъ землепись, яко наука, толкуюча власне о положенню и природі земель, велику прислугу чинить историі народівъ и становить іі головну спомагательну галузь. Вона бо причиняється до зрозуміння життя и характеру народівъ, до вияснення непевнихъ або незнанихъ відношений іхъ до другихъ народівъ, до висвічення фактівъ, збувшихся на іхъ землі.
Теперъ, коли у насъ зъ взростаючою самовіжею будиться похопъ до науки питомоі историі, не завадить піднести важность и конечность пізнання географичнихъ відношений рідноі землі. Щоби зрозуміти историю свого народу, треба конче пізнати землю, на котрій вінъ живе, на котрій вінъ за життє своє боровся и бореться, котроі вінъ боронивъ такъ завзято.
Коли-жъ воля, шановні читателі, то нумо: перейдемо гадкою по тій Украіні, переглянемо іі відъ Бескидівъ до моря, — придивимося горамъ, що іхъ колись-то „підперали желізні полки,“ перелічимо води, що колись-то кровъ Турка й Татарина ними червоніла, переміряємо степи й поля, що „почорніли ажъ відъ крови“, пролитоі за того народа вольную волю. Не поведу я васъ ходомъ певнимъ, знаючимъ всі сторони й дороги, бо й самому часомъ поблудити прийде. Але будьте міні за те вибачні, уже за-про мою добру волю й отвертость; а коли хто побачить, що самъ би насъ ліпше повести зъумівъ, то самъ и виненъ, — чому чимъ борше за діло не возьметься?
Уже кілько-то именъ не має наша земля! Южна Русь, Мала Русь, Малороссия, а по частямъ: Червона Русь, Галиция, Галичина, чи Галичъ, Юго-западна и Западна Россия, и хто знає ще які. Народъ же самъ називає іі Украіна, се-бъ-то край[1], та й годі, — такъ якъ вінъ и Бескиди-гори не називає инчимъ именемъ, а тілько горами, бо не знає краю, якъ своя Украіна, не знає гіръ, якъ своі гори.
Простягається тота наша Украіна відъ Припеті ріки и річки Беседа до Чорного-Моря, відъ полудневихъ стоківъ Бескидівъ и долішнёго Дністра по Донъ и Кубань ріки. Въ найбільшій своій довжині, відъ заходу на східъ, сягає вона відъ 38° до 58° східн. довжини, значить 20 степ. або до 300 географ. миль; найбільша іі ширина, зъ півночи на полуднє, виносить 9½ географ. степ. (відъ 44°30' до 53°45'), що значить до 140 миль географичнихъ. Обшару займає Украіна 10.870 кв. геогр. миль, отже перевисшає Велику-Британию (європейські провинциі) въ двоє близько, Францию зъ на 1000 кв. миль, а відъ Австриі (зъ Уграми) вона о мало що надъ 1000 кв. милъ менша. — Сема часть зъ тихъ 10.870 миль припадає на часть Украіни підъ Австрийськимъ владіннємъ (надъ 1600 кв. миль). Граничить Украіна на полудневий західъ зъ землями Волохівъ, Угрівъ, Словаківъ, на західъ зъ Польщею, на північъ зъ Білою- и Великою-Руссю, на східъ зъ Великоруссю, зъ землями Калмиківъ, Ногайцівъ и Черкесівъ, на полудне зъ Татарами и Чорнимъ-Моремъ. Природа, хочъ и дала сій землі свій відрубний характеръ, не відграничила іі значними, сталими границями відъ чужихъ земель; тому хотівши познакомитись зъ довідними іі границями, приготовитись мусимо на спамятаннє копиці містъ, місточокъ и річокъ, якими вона, вививаючися на всі сторони, переходить.
Зачнемо відъ заходу, відтамъ, де ріка Попрадъ (допливъ Дунайця), почавшийся въ Угорщині, зачинає становити границю межи Уграми а Галичиною. Межи місточками Мушина (въ Галичині) а Палоча (въ Угорщині) перебивається Попрадъ черезъ го-
- ↑ Що имя Украіна, хотя воно може зъ початку мало означати край граничний Русі, у народа теперъ того значіння не має, а значить тілько, що край (земля), доказомъ оть-такі поведінки: „не далека-то Украіна,“ т. є. не далека-то земля, — „пішовъ въ далеку Украіну,“ т. є. пішовъ въ далеку землю, „моя люба Украіна“ и др. Такъ воно єсть ніби здрібніле, пещене відъ слова край.
