Втік на вічну і святу волю, козакувати на ввесь мій вік! Слава Богу!
В Лондоні я давав уроки россійського язика грекам, котрі мають коммерцію в Одессі; працював, класифікуючи нумізматику, в Британьскому Музеумі і ще працював зецером в друкарні Л. Чернецкого.
З поляками в Лондоні мало мав стосунків: я не любив йіх посєдзенів і галасу; вони дуже кричали, гасалували, а я наровлю покійне житє. Самий щирий мій друг і товариш був Мартин Холод, галичанин, втікач з 1831 року. Я з ним жив, і він був моєю господинею. Я отримав скільки листів од його, на нашій украінській мові, і всі йіх дуже шаную.
Апріля 5, 1801, на бенкеті в Герцена, в велике наше свято „освобожденія крестьянъ“ я був в казачці, а Огареву позичив мою священничеську рясу і клобук. До мене з Огаревим підступив Мацціні і зобачив Огарева в рясі. Що це таке? Огарев вияснив йому, що я козак і священник, і Мацціні одновів: „як Рим буде вільним од папськоі управи, ліберали зроблять мене папою і дадуть мині папську тіару“. Ця розмова була оглашена в італьянських часописях, і я завше, як спіткався з другими італьянцями, питаю іх: „де мій старий капелюх?“
Як я втік в Лондон, застав там из Россіі тільки: Герцена, Огарева і Кельсієва. Після мене прийіхали: Юрій Голицин, Трубецкий, Долгоруков, Вас. Дубровин і другі. Рух піднявся в Россіі, втікати на волю в Лондон, і Герцен став голосити в „Колоколѣ“: куди ви йдете, тут нема чого вам робити!... Між втіка-
