чами були ще: Иван Иванов, жінка Вас. Кельсієва — Варвара Тимотеєвна, Теодор Левестан, Василь Данич, Михайло Михайловський.
В мене було скільки грошей од видання „Стоглава“ і од других праць, я наняв кватиру, щоб наші втікачі мали де спати, а не в поліціі, де Дубровин по волі і по неволі ходив спати, і щоб мали що певне йісти. Я все таки жив з Холодом, і тільки бував з ними в неділю. Бо неділя є великий день для втікача. Він воркує, він не знає, що це і як спіткалось з ним! Як дівчина, після першоі ночі малженства, не знає що робити з собою. В будень він вбитий працею, а в неділю оживає в нього все: жаль, злість, надія і віра. І щоб забутися, він без розуму весь свій тижньовий заробіток тратить, або на горівку, або на що зліще, і зостаєцця без грошей вмирати з голоду, і тут весь характер втікача гибне.
У нас в неділю були: поученя, театри — в наші хаті, до самоі ночі, і утомлені весіллєм, ми йшли чесно спати, щоб буть міцними для праці на другий тиждень. В такім товаристві, ошелемоняний од гоньби втікач, приходить до пантелику, що з ним зробилось: як воля Божа випхнула його на цю дорогу, зоставити всі святощі — батька-матку на віки, щоб на волі, на чужині працювати для волі свого народу дома. Він смиренно повинен слухати вітрів на ці святі дорозі, що воля Господня привела його. І ту виродицця і в нас Мацціні і Гарібальді.
В нашім общежитіі князь Николай Платонович Трубецкий був кухарем, другі працювали, де роботу знаходили і два-три из цього
