з Дубровиним, посадили в Петербурзі, в кріпості!… Ноября 18, 1857 року, як я сів в Одессі на пароход „Херсонець“ йіхати в Атени, моя нога ніколи не була більше в россійській державі…
Декабря 11, 1861 року, я вийіхав из Сіри до Смирни. В Смирні поляки зібрались і задали обід для мене.
Генваря 9, 1862 року, я прийіхав на Аѳонську гору, зобачитися з моім дядьком Димитрієм (отцем Доремидонтом) Богуном, поселившимся на келіі святия Трійці, при Ставроникиті, недалеко од Іверського манастиря. Мій дядько Д. Богун, из киівських старожилів, був народовцем в 1848 року, втік од арешту в Італію, жив у Венеціі і, під старость літ, перебрався на Аѳонську гору і купив маленький хутір (келію св. Трійці). Ще в Лондоні я порішив, пойіхати на Аѳонську гору і приняти рукоположеніє во священника — я мав певне право на це, бо скінчив курс совершенного богослова. Генваря 25, 1862 року, епископ Мелетій Ловцу на Корсі, рукоположив мене во священника і дав мині грамату. Моє рукоположеніє во священника записано в протаті Корейськім і в Ставроникитськім манастирі на Аѳоні. Незабаром була Паска, і мені хотілось йіхати в Іерусалим, що б почути що небудь про Киів і моіх рідних. Я вийіхав од дядька Богуна из Аѳонськоі гори, марта 18, до Іерусалима.
Апріля 20 прийіхав в Іерусалим. При россійські міссіі був іероманах Евкарпій, Украінець, из Киіво-Печерськоі Лаври, мій щирий товариш. Він огласив мій прийізд, і зібрали
