поважний обід для мене. Це зробилось звісно російському єпископу Киприяну, і россійський консул задумав зхватать мене, щоб одправить в Россію. Що мені робити? Арештантом йіхати в Россію! В Европі всю вагу і протекцію мають рекомендаціі; і ще в Лондоні я мав переписку з князем Іваном Гагариним, іезуітом в Парижі, він написав мені лист рекомендуючий в Сіру, як що зле Россіяне захочуть робити зо мною на Всході, то йти з його рекомендаціями туди і туди. В моій кишені був лист до католицького патріарха в Іерусалимі, святійшого Валерги. Я втік в його будинок і він дав мені всю протекцію.
В тий час було 15 булгарських дітей на Ливаньских горах в школі іезуітів, в Газирі. І князь о. Гагарин, поки зібрався из Парижа йіхати на Ливанські гори, учити ціх дітей, просив мене учити йіх, поки він не прийіде. І я приняв цю увагу.
Мая 8 прийіхав в Газир, на Ливанські гори, де були 15 ціх булгарських дітей. Тут я був дуже спокійний. Іезуіти не турбували мене прозелітізмом. Я все мав для доброго життя, поки не прийіхав о. Гагарин, из Парижа. Я держався моєі православноі віри, в котрій я родився і взріс.
О. Гагарин прийіхав из Парижа, і октября 16 я оставив Ливанські гори, путешествував по Палестині, і ноября 5 прийіхав в Александрію, Египет. Я знав, що тут було чимало втікачів из царства Російського, щоб організувати товариство для спілки виходцям. Я мав рекомендацію до Sir Samuel Baker в Александріі, і через його ласку я одібрав мешканє
