306
Друга книга Самуїлова 13.
ненавистю, й ненависть його була ще більша, ніж та любов, що почував до неї. От і звелїв їй Амнон: Уставай! йди собі геть!
16. І відказала Тамара: Проганятимене — се кривда була б гірша, ніж перва, що ваподїяв еси менї. Він же не хотїв її слухати,
17. А кликнув хлопця свого та йзвелїв: Виведи отсю від мене та й засунь двері за нею.
18. На ній же була ріжноцьвітня одежа, бо такі намітки носили царські дочки-дівиці. Як же служка вивів її надвір і засунув за нею двері,
19. Посипала Тамара попелом голову собі й роздерла ріжноцьвітню намітку на собі й ймившися руками за голову, йшла тяжко ридаючи.
20. І озвавсь до неї брат її Абессалом: Чи не був твій брат Амнон із тобою? Мовчи ж тепер, сестро — се ж твій брат! Не приймай сієї речі так дуже до серця! От і пробувала Тамара самітня в господі в брата свого в Абессалома.
21. Дознавшися ж царь Давид провсю справу, закипів великим гнівом, та не хотїв печалити сина свого Амнона, любив бо його, бо се був у нього перворідень.
22. Абессалом же не промовив Амнонові нї слова, нї злого, нї доброго, та він ненавидів Амнона 8а те, що збезчестив сестру його.
23. Як уплило два роки, сталося, щоАбессалом справляв овечі пострижини в Баал-Газорі, в ЕФраїмі, й запросив до себе Абессалом усїх царських синів.
24. Прийшов Абессалом і до царя тай каже: Твій раб справляв сьогодні овечі постриги: коли б же й царь із усїм двором своїм прийшов до раба свого!
25. І рече царь Абессаломові: Нї,синку! не подоба нам усїм гостювати, важко було б се на тебе. Той напирав на його, та він не схотів ійти, лиш поблагословив його.
26. І промовив Абессалом: Коли жне завгодно, так нехай хоч мій брат Амнон їде з нами. І рече йому царь: Чого йому 8 тобою їхати ?
27. Як почав же Абессалом уговорювати, 8велїв він Амнонові й усїм царським синам товаришувати йому. І справив Абессалом такий пир, що хоч би й цареві.
28. Прислузї ж своїй дав Абессаломтакий накав: Гледїть менї, як Амнон упвться добре на вині, й я скажу вам: Убийте Амнона! так і стратьте його. Не бійтесь, се я дав наказ вам; будьте відважні й покажіте себе мужами.
29. 1 розправились Абессаломові слуги з Амноном по наказу Абессаломовому. Тодї посхоплювались усї царські сини, допади кожен свого мула та й повтікали.
30. Ще ж вони були в дорові, а чутка долетіла вже до Давида: Отеє Абессалом повбивав усїх царських синів, всіх до ноги!
31. І встав царь, ровдер одежу насобі та й простерсь на землю, й всі дворяне його, що стояли навкруги, пороздирали одїж на собі.
32. 1 промовив Йонадаб, син Давидового брата Самаї, та й каже: Пане мій, не думай, що повбивано веїх молодиків, царських синів! се тільки Амнона одного вбито, бо в Абессалома був той задум 8 того дня, як той збезчестив сестру його Тамару.
33. Оце ж не допускай, мій царюй пане, до серця такої думки, що усї царські сини були повбивані, бо тільки один Амнон умер.
34. Абессалом же втїк. Як споглянув же слуга, що сторогував на вежі, коли се много людей їде по доро8Ї на спаду гори. І прийшов вартовий й з’ясував цареві: Я бачив людей на дорозі Оронській на спаду гори.
35. 1 каже Йонадаб цареві: Бач, царські сини йдуть; як сказав раб твій, так і в воно.
36. Тільки що скавав се, аж ось іприбули цареві сини, плачучи в голос. І плакав царь, і всі слуги його плакали великим плачем.
37. Абессалом же втїк і пійшов доТалмая Емиюденка, царя Гессурського. І плакав Давид по синові свойму всї дні*.
38. А Абессалом, коли втїк і прийшов у Гессур, то й перебув там три літа.
