307
Друга книга Самуїлова 13. 14.
39. І не переслідував Давид Абессалома, бо потішився з часом по смерті Амнона.
Як же постеріг Йоаб, син Саруї, що цареве серце звернулось до Абессалома,
2. Послав Йоаб у Текою, звелїв покликати звідти мудру молодицю та й каже їй: Зробись, наче б ти була в смутку, й надінь жалібну одежину, не намащуйся олїєю й повертайся так, ніби ти вже давно побиваєшся по мертвому;
3. І йди до царя й промов до йоготак і так. І вложив їй Йоаб ув уста, що мав говорити.
4. Молодиця з Текої прийшла передцаря, припала, кланяючись, лицем до землі, та й каже: Поможи9 менї, царю, ой ратуй мене!
5. І спитав її царь: Що тобі? Відказує вона: Ох, я вдовиця, мій чоловік помер;
6. У служебки ж твоєї та було двасини; й посварились вони один з одним на полі, а не буо при тому нікого, щоб їх розвести; от і кинувсь один на свого брата та й убив його.
7. І се вся рідня піднялась протитвоєї служебки та й домагавсь: Видай нам братогубника, ми вбвмо його за братню душу, що він згубив, і наслїднпка його викоренимо! Так вони вавзялись ізгаситп й останню искорку, що менї зісталась, щоб мойму чоловікові нї ймення нї потомків на землї не зоставити.
8. І відказав царь молодиці: Йди всупокою до дому, я прикажу, що треба.
9. Молодиця ж із Текої каже цареві: На мені, мій царю й пане, лежати ме вина й на моїй родині, царь же й престол йото буде неповинний.
10. І відказав царь: Того, хто будепротивен тобі, приведи перед мене, він більше не торкне тебе.
11. Вона ж йому: Нехай царь, проГоспода, Бога свого, памятає, щоб кровопомстників не прибувало ще більш і не погубили сина мого. А він їй: Як певно, що Бог жив, нї волосина в сина твого не впаде з голови!
12. Тодї молодиця: Дозволь же твоїй служебці промовити мойму цареві й панові ще слово! І відказав: промов.
13. І каже молодиця: Чого в тебетаке на умі проти люду Божого? Вирекши царь такий вирок, обвиноватив сам себе, бо свого вигнанника не кличе царь назад.
14. Ми ж мусимо померти й будемояк та вода, що вилито на землю, нїхто бо її не вівьме назад, а Бог не бажає погубити душу, й мислить, як би не відкинути від себе й того, що його відкинули.
15. Тепер же я прийшла, сказатимойму цареві й панові се слово, тому що люде завдали менї страху; от служебка твоя й думає: поставлю я се перед царем, може царь уволить волю раби своєї;
16. І певно, що царь вислухає й визволить рабу свою 8 людських рук, що задумали мене й сина мого заразом із наслїддя Божого викоренити.
17. Тим раба твоя подумала: Словомого царя й пана заспокоїть мене, бо мій царь і пан рівня ангелови Божому, бо він і добре й ледаче вислуховує; й нехай Господь, Бог твій, буде з тобою!
18. І озвався царь і рече до молодиці: Не втаюй від мене того, про що в тебе поспитаю. І відказала молодиця: Нехай тільки промовить мій царь і пан.
19. І питає Давид: Чи не Йоаба рука 8 тобою в цій справі? І відказала молодиця: Так певно, як ти жив, мій царю й пане; неможливо звернути нї праворуч, нї лїворуч із того, що промовив царь мій й пан; так, се твій слуга Йоаб дав мені накав і він усї ті слова вложив в уста рабі твоїй.
20. Щоб прикладом дати речі такелице, навчив мене слуга твій Йоаб ; та мій пан такий мудрий як Божий ангел, і знає все, що на землї.
21. 1 рече царь Йоабові: Нехай будепо твоєму! Йди ж та поклич назад молодика Абессалома до дому.
22. І впав Йоаб ниць на землю, благословляючи царя, й каже: Тепер знає твій раб, що царь і пан мій милостивий до мене, бо царь уволив волю раба свого.
