566
ПСАЛЬМА 136. 137. 138. 139.
26. Хвалїте Господа небесного! Бо милість його вічна.
Над ріками Вавилона, там сидїли ми і плакали, як Сиона спогадали.
2. На вербах її повішали ми псалтирі наші.
3. Там бо захотїли від нас слова пісні і радостї ті, що в неволю нас забрали, знущались над нами: „Нуте, засьпівайте нам пісень Сионських!“
4. Як же нам пісень Господнїх начужій землї сьпівати?
5. Коли забуду тебе, Ерусалими, нехай праву руку мою віднїме в мене!
6. Нехай язик мій прилипне до гортанї моєї, коли не згадаю тебе, як не поставлю Єрусалима над усї радощі мої!
7. Не забудь, Господи, день Єрусалима синам Едомським, що кричали: Руйнуйте, до нащадку його руйнуйте!
8. О дочко Вавилона, ти окаянна! Щасливий, хто відплатить тобі все, що ти заподїяла нам.
9. Щасливий, хто, вхопивши дїточок твоїх, розібє їх о камінь!
Буду прославляти тебе з цїлого серця, і псальми тобі сьпівати перед потугами.
2. Буду поклонятись перед сьвятим храмом твоїм, і хвалити імя твоє задля милостї і правди твоєї; ти бо над усе возвеличив слово твоє й імя твоє.
3. В день, як я кликав тебе, ти озвався до мене; ти підняв силу душі моєї.
4. Будуть прославляти тебе, Господи, всї царі землї, коли почують слова уст твоїх;
5. І будуть сьпівати про дороги Господнї, і про велику славу Господню!
6. Господь високо; але він бачить пониженого, і гордого з далека півнає.
7. Коли жити му в тїснотї, ти оживиш мене; проти лютостї ворогів моїх простреш руку твою, і правиця твоя заступить мене.
8. Господь докіньчить за мене; Господи, милість твоя вічна! Не покидай дїла рук твоїх!
Господи! Ти розглянув мене, і пізнав.
2. Ти знаєш, коли я сяду, і коли встану; ти з далека розумієш думки мої.
3. Ти бачиш стежку мою і місце відпочинку, і всї дороги мої знаєш.
4. Бо ще нема слова на язику в мене, а вже ти Господи, добре все знаєш.
5. З заду і з переду обступив мене! і руку свою положив на мене.
6. Розуміннє, надто — дивне, надто високе для мене, не здолїю збагнути його.
7. Куди йти менї перед духом твоїм, куди втекти менї від лиця твого?
8. Зійшов би я на небо, — ти там єси; спочив би я під землею, і там ти єси.
9. Взяв би я крила в зорі ранньої, та й на самому краю моря осївся,
10. І туди б рука твоя провела мене, і правиця твоя попала.
11. І сказав би я: Тьма таки покриє мене, то й в ночі стане сьвітло кругом мене.
12. І тьма не затьмить перед тобою, і ніч яснїє як день; тьма — одно що сьвітло.
13. Ти сотворив внутро моє; ти зложив мене в утробі матері моєї.
14. Прославляю тебе за те, що дав снагу менї предивну. Дїла твої чудесні, душа моя добре се знає.
15. Не були втаєні костї мої перед тобою, коли в тайнї постав я, як тая грудка в долїшнїх місцях землї штучно зложена.
16. Очі твої бачили зародок мій, і в книзї твоїй все було записано; минали днї, як костї творились, від часу того, як ще нї одної не було.
17. Як любі для мене думки твої, Боже! Як велика безлїч їх!
18. Полїчив би, та більше їх, як піску. Пробуджаюсь, і я ще в тобою.
19. О коли б ти, Боже, погубив беззаконника! І ви, людожери, відступіться геть від мене!…
20. Та ворогів твоїх, що згадують тебе для беззаконня, що за марним ганяють.
21. Чи не мати менї ненавистї про-
