не рахуєшся. Невже я тільки й валяю дурня? — і потім спокійно сказала: — Я тобі скажу прямо. Я догадуюсь, що в тебе зовсім не така хороба, як у людей. Ти, мабуть, хорієш — тільки, будь ласка, не шукай тут задньої мисли — хорієш на анархізм… Да?
Анарх подивився на Майю. Але й зараз її очей не видно було: їх прикривали довгі вії.
— Ні, у мене инша хороба.
— Ну, от і скажи мені… Чого ж ти мене мучиш?
— Я бачу, тебе дуже цікавить… Так от: я хорий істерією.
— Тільки всього?
— Тільки всього!
— Ну, я тобі не вірю. Коли б було тільки це, ти б так довго не мучив мене.
— Це, бачиш, залежить від темпераменту, — ще раз в'яло промовив він.
Майя засміялася своїм тихим негарним смішком і грубо скинула з колін анархову голову.
— Ходім на зону! — сказала вона. — Чижик-пижик! Мене не обдуриш! — і погрозила пальцем.
— Як не обдуриш? — спитав анарх і почув, як йому неприємно йокнуло під серцем.
Зійшовши з командної висоти, Майя зупинилась, подивилась на анарха, і від її погляду несподівано повіяло холодком.
