і почав коренити батька і матїр її, що зробила над ним таку капость. А Явдоха тільки знай своє товче: »Не знаєш свого щастя! Та не кричи бо, розбудиш усю двірню. Що́-ж будеш дїяти: злякавсь, злякавсь, нїгде дїтись. Нїколи тепер тобі переполоху виливати. На́ лишень, понюхай сього.« Та й піднесла йому під ніс тертого хріну. Він як нюхнув, та й чхнув аж тричі, а далї став просити пити. Явдоха узяла води, пошептала над нею, збризнула його тою водою, далї злизала язиком хрест на хрест через вид, щоб з очей чого не сталось, та й дала йому тії води напитись. Він за один ковток чималий водянчик так і висушив, та й каже: »Дай, тїтусю, ще.« — »Але!« каже Зубиха: »я тебе не пити сюди прикликала. Покинь трихи та мнихи, та приньмайсь за дїло. Бач, яка краля лежить!«
Пан Забрйоха озирнув очима, аж і вздрів, що на полу спить панна Олена… Та так і задрижав, мов опарений. Та й справди-ж бо краля була! То хороша була, а то як розіспалась, та і розчервонїлась, що́ твій кармазин або рожа у саду, корсет розщепнув ся, сорочка розхрісталась, коси тільки, як порозпускались, так ті вже прикрили пазуху, та й то не зовсїм…
Уласович наш як вздрів таку кралю, та так і заходивсь круг сонної, мов павич; тільки навспинячки танцює биля неї, та розгляда та плямка та слинку ковта; забув і працю свою, що стільки перелетїв, і забув, що й пити просив. Не йде на ум нї їда нї вода, що перед очима біда!
Він би що-небудь і придумав… гм! так Явдоха його за полу сїп! і притягнула до печи і каже: »Схамени ся лишень, блазну! Треба дїло робити, а не ханьки мняти. На́ лишень отсю жабу,
