та й скрути їй головку на бік, і ще живу, нездохшу, укинь мерщій у піч за жар.« От пан сотник і зробив усе, як велїла йому Явдоха, і ще жаба пищала, а він її і вкинув у піч, відкиля Зубиха увесь огонь вигромадила на припічок.
Як спеклась і зсушилась тая жаба, Явдоха достала її, обірвала усе мясо, а кісточки позбирала і стала з них вибирати: от і знайшла одну, точнїсїнько як виделочка, і навчила Уласовича, що з нею робити.
Пан Забрйоха притулив тую виделочку до серця панни хорунжівни; вона зараз з просоньня і заговорила і каже: »І вже менї пан Халявський!… плюю на нього… Микиточку, мій голубчику! де ти? прибудь до мене; хоч би я на тебе подивилась!«
Уласович з радощів як зарегочеть-ся на усю хату і як-би не спинила його Явдоха, то так би і кинувсь на хорунжівну; так та його за руку дьорг! — відвела, та й навчила, що́ ще треба робити.
От пан сотник і стоїть биля неї, та знай з одної кишенї виньме каменючки, то каміньцї, креймашки, скляночки, жарнівки — се все надавала йому Зубиха — от виньме жменю сього добра, подержить на руцї, побрязчить та й пересипле у другу жменю, і так довго робив, а панна хорунжівна знай з просоньня приговорює: »Микиточку, душко Уласовичу! час від часу дужче тебе люблю!«
Далї Явдоха подала йому жабячу кісточку, що́ неначе карлючка, і по її наущению тільки пан Забрйоха заколупнув хорунжівну легесенько під серцем, так вона так і розпалала ся і стала казати: »Не хочу… за Халявського… не силуйте
