нього перепису населення, який відбувся 2001, у Словацькій Республіці зареєстровано понад 10,8 тисяч осіб української національності. Зазначена кількість складає лише 0,2% від загальної чисельності населення країни. Українська національна меншина Словаччини — це, в основному, автохтонне населення, представники якого компактно проживають у південно-східній частині сучасної Словацької Республіки. Тут нараховується близько 250 в минулому українських, а тепер переважно словацькоукраїнських селищ. Основна маса українців проживає в Гуменному — 4,9 тис. осіб (4,3% населення), Свиднику — 1,8 тис. (3,9%), Пряшеві — 1,6 тис. (0,8%), Бардійові — 1,6 тис. (2,0%), Кошицях — 1,1 тис. (0,5%), Старій Любовні — 0,7 тис. (1,4%). Більшість тих, хто визнав себе русинами, зосереджена в Гуменному — 7,8 тис. (6,8%), Свиднику — 3,4 тис. (7,7%), Бардійові — 1,9 тис. (2,3%), Старій Любовні — 1,0 тис. (2,1%).
Абсолютна більшість русинів-українців (89,0%) проживає в північносхідній частині Словаччини, відомій під назвою «Пряшівщина», де нараховується 6 селищ, в яких етнічні українці складають понад 20 відсотків, та 11 селищ, в яких мешкає понад 10 відсотків етнічних українців.
Незначна група української національної меншини проживає в столиці Словацької Республіки — м. Братислава, на іншій території — дисперсно.
Українською мовою на П. говорить 11 тис. осіб. Українцями ідентифікує себе третина русько-українського населення Словаччини, русинами — дві третини. Для порівняння: у 1930 на П., за оцінками В. Кубійовича, жило щонайменше 110 тис. українців, а за післявоєнними переписами населення: у 1950 — 46 тис., 1960 — 33 тис., 1970 — 38 тис. ( за іншими даними, у 206 селах (з усіх 250 сіл Пряшівщини) мешкало близько 100 тис. українців). Найбільш чисельною та представницькою організацією українців у Словацькій Республіці є «Союз русинів-українців», який об'єднує близько 4 тис. осіб. Також існує малочисельна політичногромадська організація русинів-українців «Піддуклянська демократична громада». Інший напрямок представляє «Русинська оброда» («Русинське відродження»), що проводить думку про те, що русини є «четвертим східнослов'янським народом», не спорідненим з українцями.
Літ.: Волощук И. Современная украинская литература в Чехословакии. — Пряшев, 1957; Капішовський В. Економічно-суспільний та культурний розвиток українського населення в Чехословацькій республіці та його перспективи. — Пряшів, 1960; Бача Ю. Літературний рух на Закарпатті сер. ХІХ ст. — Пряшів, 1961; Haraksim L. K socialnim a kulturnim dejinam Ukrajincov na Slovensku do roku 1867. — Bratislava, 1961; Дзюбко І. Розв'язання національного питання в народно-демократичній Чехословаччині. — К., 1963; Микитась В., Рудловчак О. Поети Закарпаття. — Пряшів, 1965; 15 років на службі народу. Зб. статей та фотодокументів з нагоди 15-річчя КСУТ. — Пряшів, 1966; Ставровський О.
