іконописної та експозиції тематичних виставок. Складовою частиною Музею української культури у Свиднику є експозиція народної архітектури просто неба на площі 10 га, в якій розташовано близько 50 об'єктів.
У фондах музею нараховується 60 тис. експонатів, а в бібліотеці музею — понад 40 тис. книжок. Поряд з Музеєм української культури у Свиднику значну роботу з дослідження народної культури русинів-українців П. проводив створений 1960 при філософському факультеті Пряшівського університету ім. Шафарика Науково-дослідний відділ кафедри україністики, де працювали відомі науковці М. Гиряк, М. Мушинка, О. Рудловчак та ін. Утім уже на початку 1960-х років українізацію стали поступово згортати, посилилася словакізація українського населення П., яка по суті продовжується в наш час владою Словацької Республіки. Наприкінці 1980-х рр. єдиний український театр на П. був перетворений на русинський заклад: з його репертуару було усунуто всі п'єси літературною українською мовою. Згодом ліквідовано «Піддуклянський український народний ансамбль», українську редакцію радіо, журнал «Дружно вперед», майже припинилося видання художньої літератури та підручників українською мовою, згортається україномовна освіта. На сьогодні система шкільної освіти українською мовою об'єднує 11 дитячих садків, 8 початкових шкіл та 1 середню школу ( її як неосновну вивчає лише близько 1000 учнів). Україністику можна вивчати у Пряшівському університеті та Бансько-Бистрянському університеті ім. Матея Бела (засн. 1992). Українською мовою виходить лише три видання: газета «Нове життя» (орган «Союзу русинів-українців», літературно-мистецький та публіцистичний журнал «Дукля» (орган «Спілки українських письменників Словаччини») та дитячий журнал «Веселка».
1991 під час перепису населення Словаччини вперше запроваджено дві позиції для самовизначення — «українець» та «русин» (до того все місцеве населення самоідентифікувало себе як «русини-українці»), у результаті українцями було зареєстровано 13847 осіб, а 16937 осіб записалися русинами. На сьогодні єдине русько-українське населення П., що раніше становило одне ціле з лінгвістичної точки зору, розбито на три групи: русинів, українців і словаків — остання група, завдяки асиміляції русько-українського населення, постійно збільшується за рахунок двох перших. Частина русько-українського населення П. усвідомлює себе окремою від українців етнічною групою — «русинами», у щоденному мовленні вони вживають ті самі діалекти лемківського говору, що й українці Словаччини, але як писемну використовують не літературну українську мову, а «русинську» (лемківсько-пряшівську) мову (у 1995 кодифіковані два діалекти лемківського говору української мови у Словаччині — західноземплінський та східноземплінський). За даними остан-
