імперії після зруйнування фортець, Росія відмовлялася від претензій на Керч і більше не повинна була сплачувати данину Кримському ханату.
Літ.: Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. — К., 1991, т. 3; Павленко Н.И. Петр Великий. — М., 1994; Станісливський В. Маловідомі документи щодо планів південної політики Російської держави у другій половині 80-х pp. XVII ст. В кн.: Українська козацька держава: Витоки та шляхи історичного розвитку. — К., 2000, вип. 7; Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба. — Нью-Йорк–К.–Львів–Париж–Торонто, 2001; Від виступу Петра Іваненка до Великої Північної війни: Нові дані про Івана Мазепу та Україну в 1691–1700 роках. В кн.: Листи Івана Мазепи. — К., 2010, т. 2.
В.В. Станіславський.
Війна 1710–1711. Після розгрому шведського війська під Полтавою цар Петро І планував поширити свій вплив на Річ Посполиту, а далі розпочати війну з Османською імперією. Як недружні дії розцінювала Росія прийняття турецькою стороною під свій захист залишків шведського та українського військ на чолі з Карлом XII та І. Мазепою.
Зростання напруження у російсько-турецьких відносинах додавали воєнні акції прибічників шведського короля, які здійснювали без санкції Порти напади на російські залоги Ягорлика, Бершаді, Кам'янки, а також на Сумський полк. У цей же час Порта відхиляла пропозиції Петра І про підтвердження миру і 9 листопада 1710 оголосила війну Росії.
Із поч. 1711 Османська імперія розпочала воєнні дії, зокрема силами татар і українських козаків. Були здійснені походи: кримських татар на чолі з ханом Девлет-Гіреєм II та запорожців до Слобожанщини, у ході якого було взяте Новосергієвське місто; буджацьких татар на чолі із сином хана, козаків під проводом П. Орлика і К. Гордієнка, поляків–прибічників Станіслава-Богуслава Лещинського в Правобережну Україну; кубанського султана до Азова. Військо, очолюване П. Орликом, наприкінці березня 1711 взяло в облогу Білу Церкву, яку, проте, захопити не вдалося. Похід закінчився невдачею через рішення татар про відступ, взяття ними полонених і пограбування українського населення.
22 лютого 1711 був оприлюднений царський маніфест про початок війни з Османською імперією. У квітні 1711 у Слуцьку (нині місто Мінської обл., Білорусь) було складено план майбутньої кампанії, згідно з яким російське військо мало досягти Дунаю, щоб з'єднатися з валашським та молдовським господарями. Цар розраховував і на підтримку інших християн, які перебували в європейських володіннях султана.
Османське військо переправилося через Дунай 4–19 червня 1711 — до приходу росіян, яких підтримав лише молдовський господар Д. Кантемір.
