шинами в тих країнах, що утворилися на території колишньої імперії. У Парижі союзники у відповідності до концепції «контрольованого розпаду Австро-Угорщини» намагалися видозмінити країни Центральної Європи таким чином, щоби були встановлені найбільш справедливі кордони, що забезпечували би права національних меншин (ця норма мирних договорів поширювалася лише на нові держави, з якими були укладені окремі договори про захист прав національних меншин), а також накладені т.зв. штрафні санкції на угорців та австрійців. Зокрема, «Республіка Австрія» (назва згідно з Сен-Жерменським договором. — Авт.) перетворилася на державу з населенням у 6,5 млн. осіб.
Принцип національного самовизначення постійно порушувався переможцями стосовно переможених. Зокрема, італійцям було обіцяно природний кордон, що проходив по перевалу Бреннера, хоча при цьому майже чверть мільйона німецькомовних тірольців опинялися в складі Італії. Нова Чехословацька держава дістала «історичні» кордони, у межах яких у її складі опинилася Богемія й 3,5 млн. німецькомовних австрійців.
Крім того, Чехословаччина і Польща, а також Румунія поділили між собою тих українців, які проживали у Західній Україні. Угорщина була урізана до тих областей, що їх залюднювали переважно угорці. Відтак вона перетворилася на державу з населенням у 7,6 млн. осіб. Натомість 3,2 млн. угорців опинилися у складі Чехословаччини, Румунії і КСХС, перетворившись на етнічні меншини, хоча продовжували жити компактними колоніями і підтримувати зв'язки з батьківщиною. Угорщина активно протестувала проти таких умов мирного договору, вимагаючи їх перегляду, що викликало серйозне занепокоєння сусідів — Румунії, Чехословаччини та Югославії, які невдовзі, у 1920, утворили оборонний союз — т. зв. Малу Антанту для протистояння, зокрема, угорському ревізіонізму щодо несправедливих кордонів. Отже, за Версальською системою мирних договорів відбувся такий переділ кордонів у Центрально-Східній Європі, що в багатьох новопосталих державах виникли райони з компактним проживанням національних меншин, які потрапили туди у більшості випадків всупереч власній волі (17 млн. осіб опинилися за межами своїх національних держав).
Через ці обставини не вщухала хвиля шовінізму й націоналізму, здійнята Першою світовою війною. Її силу підтримувало почуття національного приниження, особливо серед угорців і німців, які відверто марили про ревізію мирних договорів. Під час їх укладання відбулося стільки сумнівних компромісів, що не лише переможені, а й колишні союзники були вкрай невдоволені окремими умовами договорів. І все ж таки, паризькі миротворці, зокрема В. Вільсон, покладали великі надії на Лігу Націй (1919–1946). Як засвідчили подальші події, Ліга Націй так і не виправдала сподівань, що покладалися на неї. Важко не погодитися з висновком
