викликало обурення італійської делегації. Королівство сербів, хорватів і словенців (КСХС) отримало Боснію та Герцеговину, Далмацію, Крайну, Словенію. До Румунії перейшла Буковина, а Польща захопила Галичину.
Австрії дозволялося мати 30-тисячну армію і заборонявся аншлюс (приєднання) до Німеччини.
27 листопада 1919 було підписано Нейїський мирний договір з Болгарією. Остання втратила Західну Фракію, яка передавалася Греції, та позбавлялася виходу до Егейського моря. Частину Македонії було передано КСХС, а Південна Добруджа залишалася у складі Румунії. Чисельність армії обмежувалася 20 тис. чол.
Тріанонський мирний договір з Угорщиною був підписаний лише 4 червня 1920, що було пов'язано з революційними подіями в країні, проголошенням і тимчасовим існуванням Угорської та Словацької радянських республік. Територія Угорщини за цим договором скорочувалась аж на 77%, а населення — на 59%. Зокрема, Румунія отримала Трансільванію та Банат, КСХС — Воєводіну і Хорватію, а Чехословаччина — Словаччину і Угорську Русь (Карпатську Україну). Армія обмежувалася 35 тис. вояків, до того ж Угорщина, як і інші союзники Німеччини, повинна була сплачувати репарації переможцям.
10 серпня 1920 султанський уряд Туреччини підписав Севрський мирний договір, за яким відбувався поділ колишньої Османської імперії, яка втрачала близько 80% своїх володінь, а за чорноморськими протоками було встановлено міжнародний контроль країнами Антанти. Втім у зв'язку з революційними подіями в Туреччині — ліквідацією султанату і проголошенням президентом республіки М. Кемаля — Севрський договір, що зводив країну до стану колоніальної залежності, у силу не вступив, а в липні 1923 було підписано Лозаннський мирний договір, за яким юридично закріплювався розпад Османської імперії і визначалися нові кордони Туреччини як незалежної держави.
Важливим підсумком Паризької мирної конференції стало утворення незалежної Польщі, територія якої перевищувала 50 тис. км2, а населення — 14 млн. чоловік. Однак кордони Польщі охоплювали також частину німецьких, чеських, українських земель, що породило в майбутньому гострі міжнародні суперечності.
Взагалі, що стосується території колишньої імперії Габсбургів, то мабуть не було іншого такого регіону світу, де так важко було б утілити в життя ідеї Вудро Вільсона про національне самовизначення й кордони за національною ознакою. На Балканах, наприклад, не існувало чітко визначених національних кордонів, однак були національні меншини — в основному з числа слов'янських народів. Після поразки, якої зазнали панівні нації — австрійці та угорці, сталося так, що не слов'яни, а німці, угорці, австрійці і навіть румуни та італійці стали національними мен-
