українського С. стояли М. Дринов, Ф. Деларю, І. Срезневський. М. Лунін, В. Надлер, Е. Діллон, Б. Дорн, Ф. Шерцль, Ф. Кнауер, Е. Штерн, В. Бузескул, Ю. Кулаковський, Д. Овсянико-Куликовський, П. Ріттер та ін.
У 18 ст. у Львівському університеті арабську, гебрайську та халдейську мови викладали на теологічному факультеті (А. Радкевич). Із 1818 в усіх університетах Австрійської імперії, у т. ч. й у Львівському, викладання східних мов зосередилося на теолого-філософських факультетах.
Після 1917 в Москві та Ленінграді (нині С.-Петербург) продовжували функціонувати сходознавчі кафедри та факультети в університетах. 1930 Азійський музей, Колегію сходознавців, Інститут буддійської культури та Тюркологічний інститут у Ленінграді об'єднали в Інститут сходознавства АН СРСР, який 1950 перевели до Москви, залишивши в Ленінграді сектор східних рукописів.
У міжвоєнний період існувала потужна сходознавча школа у Львові.
У цей час тут працювати А. Гавронський, В. Котвич, С. Стасяк, А. Клявек, З. Смогожевський, М. Шорр та ін. Видавався журнал Польського орієнталістичного товариства «Rocznik Orientalistyczny» (т. 2–14, 1919–38).
У Києві у складі Академії наук працювала кафедра (кабінет) арабоіранської філології та тюркології (1918–34), яку очолював акад. А. Кримський. Кафедрі підпорядковувалися Єврейська історико-археографічна комісія (1919–29), Комісія з вивчення візантійського письменства та впливу його на Україну (1926–30), пізніше перетворена на Комісію для дослідів з історії Близького Сходу (1930–33), Тюркологічна комісія (1929–33). У цей період активізували свою діяльність сходознавці А. Ковалівський, П. Ріттер, Б. Курц, Б. Варнеке, О. Томсон, Ф. Мищенко, Т. Грунін, Ф. Шміт та ін. 1926 в Харкові заснували громадську організацію — Всеукраїнську наукову асоціацію сходознавства з філіями в Києві та Одесі, яка 1926–28 видавала «Бюлетень», 1927–31 — журнал «Східний світ». Відбулися Всеукраїнські з'їзди сходознавців — 1-й (1927) та 2-й (1929). 1930 було прийнято рішення про розпуск асоціації та заснування Українського НДІ сходознавства (із 1931 — Укр. НДІ Близького Сходу), який проіснував лише до 1933. У 1930-ті pp. багато сходознавців були репресовані. Із 1934 С. як науковий напрям припинило своє існування в УСРР.
У 1950–60-х pp. дослідженням Сходу в Україні займалися окремі науковці — А. Ковалівський, Т. Кезма, В. Бейліс, Б. Зданевич. 1970 в Інституті історії АН УРСР було засновано відділ історії країн зарубіжного Сходу, який 1978 переведено до Інституту соціальних та економічних проблем зарубіжних країн, де відділ країн, що розвиваються, очолив тюрколог І. Черніков. В Інституті мовознавства АН УРСР в 1970-ті pp.
брали участь в укладанні етимологічного словника тюрколог О. Гарка-
