структур, створених після Другої світової війни. 1949 вона стала однією із країн-засновниць Ради Європи, 1952 вступила в НАТО, 1973 — в ОБСЄ.
Історія власне Т. бере свій початок з 11 ст. до н.е., коли в Малу Азію проникли тюркські племена. Проте задовго до цього територія Т. виступала одним із центрів розвитку цивілізації і місцем контактів Сходу та Заходу. Найбільш рання держава в регіоні була створена хетами, які захопили значну територію Малої Азії. У 6–5 ст. до н.е. на територію Т. вторглися перси, присутність яких залишалася до приходу Александра Македонського в 334 до н.е. Протягом наступного тисячоліття як європейська, так й азіатська частини сучасної Т. входили до складу Римської імперії. Після її поділу на Східну та Західну територія Т. відійшла до Східної Римської (Візантійської) імперії.
З початку 9 ст. розпочинається активне проникнення тюркських племен до Малої Азії. В 1071 турки-сельджуки завдали поразки візантійським військам в битві при Манцикарті, яка підірвала їх панування над Анатолією. До середини 12 ст. вони встановили свій сюзеренітет, створивши 1192 ісламську державу в Малій Азії. Початком нового періоду в історії Т. стало остаточне завоювання в 14 ст. володінь Візантії в Анатолії, утвердження і розширення турецької держави. У травні 1453 турецька армія захопила столицю Візантійської імперії — Константинополь, який у майбутньому став іменуватися Стамбул. До кінця 14 ст. Османська держава завоювала Сербію, майже всю Грецію, Албанію, Боснію й Герцеговину. 1475 у результаті війни Кримське ханство визнало себе васалом турецького султана. На поч. 16 ст. були приєднані деякі провінції Персії, захоплено Сирію та Єгипет. До 1553 османські війська взяли Багдад, підкорили Грузію, південну Угорщину, Валахію, Молдавію й Трансільванію. В результаті завойовницьких воєн турки-сельджуки поширили свою владу на Північну Африку, Малу Азію й частину Південно-Східної Європи. Від 2-ї пол. 17 ст. розпочався процес послаблення Османської імперії.
Вже за Карловицьким договором 1699 до Венеції відходили острови Пелопоннес і Далмація, Австрія отримала Угорщину й Трансильванію, Польща — Поділля. Впродовж 18 ст. імперія втратила значну частину могутності на Середземному морі, а її найбільшими суперниками стали Російська та Австрійська імперії.
Новим випробуванням для Т. стала Кримська війна 1853–1856, результатом якої став Паризький договір, що проголошував Чорне море нейтральною зоною, європейські держави визнавали турецький суверенітет над чорноморськими протоками, а Османська імперія була прийнята в «союз європейських держав». 2 серпня 1914 з початком Першої світової війни Османська імперія підписала таємний договір з Німеччиною, на боці якої вела бойові дії
