надаватися не лише угорцям, а й особам з іншою етнічністю, предки яких жили на території Австро-Угорської імперії (тобто і мешканцям західноукраїнських земель). Столиця — м. Будапешт (бл. 2 млн. мешканців). Офіційна мова — угорська (мадярська).
Проголошення незалежності — 11 листопада 1918. Після повалення комуністичного режиму країна згідно з конституцією 1989 мала офіційну назву Угорська Республіка. З 1 січня 2012 набрала чинності нова конституція, яка офіційно затвердила скорочену назву — Угорщина. Глава держави — президент, який обирається парламентом терміном на 5 років.
Найвищий законодавчий орган — однопалатний парламент Державні Збори, які складаються із 386 депутатів. Виконавча влада належить уряду на чолі з прем'єр-міністром.
Угри (мадяри) на чолі з Арпадом перейшли Карпати зі сходу 896 й оселилися на Тисо-Дунайській низовині (Паннонії), почавши завойовувати волохів та слов'ян, що там жили. Згідно з мовознавчими дослідженнями, вони походили від ураломовного населення, що мешкало на лісистих землях між Волгою й Уралом. Після т. зв. «здобуття батьківщини» напівкочові племена угрів об'єдналися в Угорське князівство, протягом 10 ст. з їхнім переходом до осілості воно поступово трансформувалося у християнську державу, військова могутність якої давала змогу угорцям здійснювати грабіжницькі походи на просторі від Константинополя до Східної Франкської імперії. Вагомий вплив на залучення угорців до європейської цивілізації мало поширення християнства.
Прийняття нової віри за часів правління угорського великого князя Гези (970–997) допомогло зміцнити центральну владу й налагодити рівноправні стосунки із сусідніми країнами. В результаті у 70–90-ті рр. 10 ст. формується ранньофеодальна Угорська держава на чолі з династією Арпадовичів (у 1000 проголошено утворення Угорського королівства, а 1 січня 1001 син Гези Іштван І першим із центральноєвропейських правителей отримав патронат і корону з рук папи Сільвестра II), яка починає претендувати на контроль над землями Дунайської низини і Карпатського регіону. Вдало моделюючи династичні й дипломатичні відносини із правителями сусідніх держав й отримавши значні територіальні здобутки, на початку 12 ст. Угорське королівство перетворюється на одну з найвпливовіших держав Центрально-Східної Європи. Воно розширило власні володіння на Балканах, налагодило співпрацю з папством і примирилося із Візантією, уклало династичну унію з Польщею, уникнуло залежності від німецьких імператорів та активізувало зовнішню політику на східному напрямі. Особливо тісні відносини склалися в 11–13 ст. між Угорським королівством і Галицьким (згодом — ГалицькоВолинським) князівством та Київською Руссю.
