політичних переконань. Передбачалися затримання воєнних злочинців та видача для проведення суду над ними. Військові статті надавали право утримувати збройні сили, достатні для оборони. СРСР мав право тримати війська на території Угорщини та Румунії з метою забезпечення комунікації з радянськими окупаційними військами в Австрії.
Репараційні зобов'язання передбачали часткове відшкодування збитків, завданих агресією. Італія зобов'язувалася до сплати репарацій Югославії, Греції, Албанії, Ефіопії і СРСР, Румунія — СРСР, Болгарія — Греції і Югославії, Угорщина — СРСР, Чехословаччині та Югославії, Фінляндія — СРСР. Виходячи з політичних міркувань, СРСР відмовився від отримання репарацій від Угорщини, Румунії та Фінляндії.
Було переглянуто територіальне врегулювання в Європі, що склалося як за результатами Паризької мирної конференції 1919–1920, так і за наслідками гітлерівських «територіальних врегулювань» між Німеччиною та Чехословаччиною (Мюнхенська угода 1938) й між Угорщиною та Румунією (Віденський арбітраж 1940). Підгрунтям територіальних змін стала спроба відновлення європейської системи міжнародних відносин, порушеної нацистським «новим порядком» в Європі 1939–45.
Болгарія визнавала належність Югославії частини Македонії та відмовлялася від претензій на грецьку Фракію. Натомість Болгарія отримала від Румунії Південну Добруджу. Кордони Італії в регіоні Савойї та в Альпах переглядалися на користь Франції. Також Італія поступалася Далмацією на користь Югославії. Трієст тимчасово став Вільною територією під управлінням ООН (1947–54). Однак, в умовах радянськоюгославського конфлікту та пошуку маршалом Й.Броз Тіто порозуміння із Заходом м. Трієст відійшло 1954 до Італії. Також договір з Італією передбачав визнання незалежності Албанії. Протягом року мало бути вирішено питання статусу колишніх італійських колоній — Лівії, Еритреї, Сомалі (згодом здобули незалежність).
Румунія отримала угорську частину Трансильванії. Натомість Румунія передавала СРСР Бессарабію та Буковину Північну. На території Бессарабії було створено Молдавську РСР, а Північна Буковина увійшла до складу УРСР. Після проголошення незалежності України Румунія поставила питання належності о-ва Зміїний, який за умовами мирного договору передавався СРСР. Відповідно до норм правонаступництва Договір про дружбу і співробітництво між Україною та Румунією (1997) зафіксував територіальний статус-кво на основі Паризького мирного договору 1947, за винятком поділу чорноморського шельфу. 3 лютого 2009 Гаазький міжнародний арбітраж виніс вердикт із питання поділу чорноморського морського шельфу між Україною та Румунією. Кордон було визнано на підставі демаркації морського кордону між СРСР та Румунією, яка була встановлена договором 1947.
