Швейцарією, Монако, Італією, Іспанією, Андоррою. Площа 547030 км2.
Населення 63704091 (2013). Столиця — м. Париж. За формою державного правління Ф. — президентсько-парламентська республіка.
На кінець 1 тис. до н.е. більшу частину території сучасної Ф. населяли галли (кельтські племена, від яких походить назва Галлія), а також ібери й лігури. У 58–51 до н.е. Галлія була завойована Юлієм Цезарем і з середини 1 ст. до н.е. до сер. 5 ст. н.е. перебувала в складі Римської імперії. У 5 ст. цю територію завоювали бургунди, вестготи, франки.
Упродовж 5–9 ст. вона входила до складу Франкської держави, що досягла розквіту за правління Карла Великого. Унаслідок укладення Верденського договору 843 імперія Карла Великого розпалась, було покладено початок історії Французької держави.
З сер. 12 ст. відбувалося посилення королівської влади, розгорнулася боротьба династії Капетингів за об'єднання країни й створення централізованої держави. 1302 започатковано скликання Генеральних штатів — дорадчого органу, в якому були представлені дворяни, духівництво й городяни. Зміцненню централізації Ф. сприяла успішна спроба короля Філіппа ІV добитися обрання свого ставленика папою Климентом V. 1309–1377 папську резиденцію було перенесено до Авіньйона (т. зв. Авіньйонське полонення пап). Політична консолідація Ф. стала одним із найважливіших наслідків її перемоги над Англією в Столітній війні 1337–1453. За правління Людовіка ХІ Валуа (1461–1483) завершилося територіальне об'єднання Ф. З кінця 15 ст. у Ф. започатковано процес формування абсолютної монархії. Після гугенотських воєн (1562–1594) у країні закріпилася влада династії Бурбонів, засновником якої став Генріх ІV.
Задля зміцнення абсолютизму багато зусиль доклав перший міністр Людовіка ХІІІ А.-Ж. дю Плессі Рішельє, який ініціював участь Ф. у Тридцятилітній війні 1618–1648, унаслідок якої вона отримала велику частину Ельзасу (за Вестфальським мирним договором 1648). Часом найвищого розквіту абсолютизму було правління Людовіка ХІV (1643–1715), коли Ф. стала наймогутнішою державою в Європі. Втім уже за Людовіка ХV країна вступила в смугу економічної і політичної кризи. За результатами Семилітньої війни (1756–1763) вона втратила значну частину своїх колоній.
Упродовж 18 ст. завдяки працям Ш.-Л. Монтеск'є, Вольтера, Ж.-Ж. Руссо, К. Гельвеція, П. Гольбаха, Д. Дідро у Ф. утвердилася ідеологія Просвітництва, що знайшла втілення в «Декларації прав людини і громадянина» (1789), проголошеній під час Великої французької революції кінця 18 ст. У результаті державного перевороту 9–10 листопада 1799 уся повнота влади в країні перейшла до першого консула Наполеона Бонапарта. 1804 його проголошено імператором Наполеоном І. Того ж року було прийнято Цивільний кодекс, що ґрунтувався на проголошених
