досяг домовленості про створення антиросійського союзу українських козаків і татар. Тоді ж через Григора Орлика хан передав листи до Людовіка ХV, Станіслава Лещинського, Пилипа Орлика, французького посла в Константинополі маркіза де Вільнева. Вольтер при написанні «Історії Карла ХІІ», перше видання якої з'явилося 1731 та набуло популярності в Європі, використовував матеріали, надані йому Пилипом та Григором Орликами.
Упродовж 18 — поч. 19 ст. зацікавленість у Ф. українською тематикою, особливо козацтвом, підживлювалась просвітницькою ідеологією.
У зв'язку з цим з'явилися праці К.-К. де Рюльєра «Історія анархії у Польщі…», Ж.-Б. Шерера «Аннали Малої Росії…», Ж.-Ф. Гаррана де Кульона «Політичні досліди над старою і новою польською державою…», Ш.-Л. Лезюра «Історія козаків…» та ін. Французька інтелектуальна еліта виявляла інтерес до притаманних суспільно-політичному життю українського козацтва демократичних традицій. Політична думка Ф. переймалася паралелями між козацтвом і демократичною спадщиною Античності, військовою звитягою середньовічного лицарства. У подальші роки під впливом ідеології Романтизму у Ф. набули розвитку дослідження українського фольклору й етнографії, переклади творів української художньої літератури. Українознавчі сюжети знайшли втілення в опублікованих упродовж першої пол. 19 ст. працях Мальт-Брюна «Картина старої і сучасної Польщі», Ш. Решберга «Народи Росії або опис звичаїв, побуту й костюмів різних націй Російської імперії, у супроводі кольорових малюнків», А. Бальбі «Етнографічний атлас світу або класифікація давніх і сучасних народів відповідно до їхніх мов», «Вступ до етнографічного атласу світу» та ін. Інтерес французьких дослідників викликала фольклористична діяльність М. Максимовича. Усна народна творчість українців популяризувалася в Західній Європі завдяки часопису «Revue britannique». «Українське питання» набуло особливої актуальності для правлячих кіл Франції у період підготовки й здійснення походу в Росію 1812. Радник Наполеона І генерал М. Сокольницький висунув проект створення Чернігівського й Полтавського князівств та спільної держави козаків і кримських татар «Наполеоніди».
Помітний слід в історії України залишили французи, які обіймали на її теренах високі адміністративні посади. Один із них — одеський градоначальник (1803–1805) і новоросійський генерал-губернатор (1805–1814) А.-Е. Рішельє дю Плессі. Усвідомлюючи значення міжнародної торгівлі для розвитку економіки Причорномор'я, він здійснював розбудову Одеси та інших міст. Висунута герцогом ініціатива запровадження в Одесі порто франко (вільного й безмитного ввозу та вивозу товарів) була реалізована 1819 його наступником французьким графом Л.-О.-А. Ланжероном.
