вого округу та Південно-Західного фронту про порядок використання чехословацьких частин, в якій підтверджувалося невтручання останніх у збройну боротьбу всередині Росії і водночас проголошувалось їх прагнення до продовження ведення війни проти австро-німецьких військ.
27 жовтня ця угода була доведена до відома командування 1-ї і 2-ї чехословацьких дивізій, а помічник комісара Тимчасового уряду при штабі Південно-Західного фронту М. Григор'єв розпорядився відправити чехословацькі дивізії в Київ. Вже 28 жовтня вони спільно з юнкерами київських військових училищ брали участь у вуличних боях проти робітників і солдатів — прихильників Київського Ради. Бої тривали до укладення між ворогуючими сторонами перемир'я 31 жовтня 1917.
Перебуваючи у Києві, провідники чехословацького національновизвольного руху і командування Чехословацького корпусу співробітничали з Українською Центральною Радою, зокрема визнали проголошену її Третім універсалом Українську Народну Республіку, що надало можливість розбудовувати, озброювати і підтримувати боєздатність корпусу за умови належного постачання. Чехословацькі війська виконували охоронні функції — в межах України, головним чином у Києві — охороняли військові припаси і допомагали українській владі підтримувати порядок, зокрема під час січневого 1918 повстання робітників заводу «Арсенал». У військовому смислі чехословацьке військо підпорядковувалось українській військовій владі і за наказом Верховного командування України повинно було зайняти бойову ділянку на фронті проти Центральних держав. Разом з тим, згідно з «Положенням про Чехословацьке військо на території УНР» у разі виходу УНР із стану війни з центральними державами, воно звільнялось від прийнятих на себе обов'язків по відношенню до УНР і мало можливість вільно, але без зброї, покинути кордони України. Дотримуючись нейтральної позиції після жовтневого перевороту більшовиків у Росії і проголошення Четвертого універсалу Української Центральної Ради про самостійність УНР (зокрема, з цієї причини ЧСНР відмовила у допомозі УЦР проти наступаючого на Київ з півдня п'ятитисячного радянського загону, так само як Т. Масарик відмовився прийняти пропозиції про співпрацю, які надходили до нього від білих генералів М. Алексєєва та Л. Корнілова), а потім формально визнавши радянську владу на Україні (переговори з командувачем радянськими військами М. Муравйовим, які 26 січня (8 лютого) 1918 захопили Київ і підписання з ним угоди про нейтралітет), відділення ЧСНР в Києві та особисто Т. Масарик докладали усіх зусиль, аби вивезти чехословацький корпус до Франції і продовжувати боротьбу за незалежність Чехословаччини. Наприкінці 1917 їм вдалося добитися перевезення двох ешелонів Чехословацького корпусу (близько 2 тис. чол.) морським маршрутом через Архангельськ і Мурманськ до Франції,
