націй (1919–46), женевського відділення ООН тощо. У 1963 Ш. вступила до Ради Європи, 2002 — до ООН.
23 грудня 1991 Ш. визнала державну незалежність України і в лютому 1992 встановила дипломатичні відносини.
Початок сталих швейцарсько-українських взаємин сягає епохи Реформації, коли послідовники вчення Ф. Социни поширили свої впливи на Сході Європи, а на навчання у Базельському університеті записуються «рутени» (16 ст.). У 18 ст. з Ш. поєднують свої долі діячі Гетьманщини: стародубський полковник І. Скоропадський, К. Розумовський, який мешкав там у 1765–67 після зречення від гетьманства, а його син Григорій, працюючи біля Лозанни, заснував фізичне товариство. Контакти з просвітницькими колами Ш. у 1830-х рр. підтримували члени родини малоросійського військового губернатора М.Г. Рєпніна; його портрет, створений швейцарським художником Й. Горгунгом, 1843 копіював двічі Т. Шевченко.
Від другої пол. 18 ст. Україна стала місцем переселення й участі швейцарців в економічному освоєнні її південних територій. Майстри з Ш. засновують виробництво тканин і панчох на Полтавщині (Кременчук, Крюків), Вінничині (с. Махнівка), у Кальнику — цукровий завод Ф. Єнні.
Найбільш компактні поселення швейцарців виникли у Феодосійському повіті Таврійської губернії (колонія Цюріхталь, 1805), у с. Шабо поблизу Акермана, де від 1822 осіли вихідці з кантону Во, а згодом з німецькомовних кантонів. Створені ними господарства прислужилися до поширення зразкового досвіду вирощування породистої худоби, сироваріння, садівництва, виноградарства й виноробства. Діяльність швейцарських фахівців сприяла також забудові нових міст (Одеса, в Криму) — за проектами Дж. Торрічеллі, К. Ешлімана та інших архітекторів. У 19 ст. результати історичних та економічних розвідок, проведених головно у причорноморському регіоні, публікують в Україні і Швейцарії професор Невшательської академії Ф. Дюбуа де Монперре, С. Бруннер, М. Бюньйон, Ш. Монтандон, Д. Шлаттер, Л. Тардан та інші мандрівники й переселенці. У числі зачинателів українського народознавства і фольклористики був педагог і літератор Ж. Вернет (Верне), який з 1787 жив у Харкові і співпрацював з Г. Сковородою. У 19 ст. багато швейцарців переїхали для роботи викладачами іноземних мов у навчальних закладах Києва, Полтави, Житомира та ін. В Україні здійснював свої фундаментальні студії з політекономії М. Зібер, який навчався, захистив дисертацію і вів виклади 1873–75 у Київському університеті.
Від другої пол. 19 ст. у Ш. постають осередки української політичної еміграції та радикальної студентської молоді, яка здобувала вищу освіту в Цюріху та інших містах, 1876–82 у Женеві діяла перша в Західній Європі вільна українська друкарня, в якій виходив громадсько-політичний та
