природні та людські ресурси спричинили запеклу боротьбу за них Німеччини та Австро-Угорщини, з одного боку, і Російської імперії — з другого. За роки війни до лав російської армії було мобілізовано 3,5 млн. українців (за іншими даними — 4,5 млн. із загальної чисельності 15,5 млн.), а до складу австрійської армії — бл. 300 тис. (бл. 9% від особового складу австро-угорської армії).
На українських землях проходив Південно-Західний фронт довжиною більше 400 км, польове управління якого дислокувалося в Києві. Він складався з 4-х армій: із півночі на південь — 4-ї, 5-ї, 3-ї та 8-ї. На лівому фланзі фронту між Дністром і Прутом (притока Дунаю) діяв т. зв. Дністровський загін, основу якого становили 47-й Український та 48-й Одеський піхотні полки. Австро-Угорщина розгорнула проти Росії на лінії Сандомир (нині місто Свентокшиського воєводства, Польща) — Перемишль (нині м. Пшемисль Підкарпатського воєводства, Польща) — Станіслав (нині м. Івано-Франківськ) — Чернівці 4 армії: 1-у, 4-у, 3-ю та 2-у.
Крім того, австрійське командування дозволило створити українське добровольче військове формування. На заклик Головної української ради зголосилося бл. 30 тис. охочих захищати Галичину, однак відібрали лише кілька тисяч. Загони січових стрільців у баченні українських політиків мали стати основою майбутньої української армії. Саме так розуміли свою місію і самі стрільці, здебільшого студенти або загалом люди з вищою освітою.
17 серпня 1914, виконуючи прохання французького уряду, армії Північно-Західного фронту розпочали Східнопрусську операцію. У наступні два дні, розгортаючи наступ, російські війська ввійшли на територію Східної Галичини. Розпочалася 33-денна Галицька битва 1914 — одна з найбільш успішних для російської армії і водночас кривавих бойових операцій. У боях брали участь 8 армій, понад 100 дивізій, понад 1,5 млн. солдатів та офіцерів. У Галичині російські війська мали значну перевагу в живій силі над австро-угорськими збройними силами, які зосередили свої війська на Люблінсько-Холмській ділянці фронту (перевага місцями досягала 3- й 4-кратного розміру). 27 серпня 1914 австроугорські війська перейшли до оборони, наступного дня почали відступ, щоб уникнути оточення.
Паралельно з наступом російських армій на територію Галичини на кордоні з Буковиною, починаючи з 6 серпня, почалися бої місцевого значення російської та австрійської прикордонної сторожі. Долю Буковини 1914 визначив стрімкий наступ російських військ у Галичині — у ніч з 30 на 31 серпня австрійські війська залишили її. 2 вересня 1914 були взяті росіянами Чернівці, а вже 3 вересня Львів. 17 вересня 1914 3-я російська армія оточила австрійську фортецю Перемишль із гарнізоном бл. 300 тис. солдатів та офіцерів, але через нестачу снарядів не
