передтравневі дні агітація за допомогою масового розповсюдження листівок й емігрантських видань на промислових підприємствах і вулицях міст. Перехід в Україні, за прикладом західноєвропейських робітничих маніфестацій, до відкритих форм боротьби за ідеї П.Т. позначили політичні страйки і демонстрації, які вперше проходили у Києві 1897, Катеринославі, Маріуполі, Кривому Розі, Дебальцево 1899, Харкові, Миколаєві 1900. Їх організаторами були робітничі союзи й осередки партій соціалістичного спрямування — російських та українських соціал-демократів, соціалістів-революціонерів, польських соціалістів, Бунда. Активну участь у підготовці та популяризації П.Т. брали представники інтелігенції, в тому числі українські письменники — М. Павлик, І. Франко, Л. Мартович та ін. 1902 Л. Українка опублікувала у львівському часописі української соціал-демократичної партії «Воля» свій переклад нарису «Першого мая» визначного італійського белетриста Е.Де Амічиса.
Вперше вільне відзначення П.Т. відбувалося в Україні після повалення російського самодержавства. 1917 найбільша за чисельністю (понад 150 тис. осіб) і тривалістю (від ранку до вечора) демонстрація пройшла в Одесі під лозунгами миру, демократичної республіки, «землі і волі», 8-годинного робочого дня, знайшовши широкий відгомін в Англії та інших країнах Європи. 1919 в УСРР за рішенням Всеукраїнського центрального виконавчого комітету П.Т. було оголошено святом республіки, яке відтоді проводилося під керівництвом партійно-державного апарату, а його складовою частиною стали військові паради. Україна одна з перших у світі законодавчо закріпила одну з головних вимог П.Т. — про 8-годинний робочий день.
Протягом 20 ст. першотравневий рух у світі розгортався під гаслами захисту економічних та політичних прав трудящих, боротьби проти мілітаризму, війн, колоніалізму і неоколоніалізму, за національну незалежність народів. У період після Першої світової війни П.Т. було заборонено диктаторськими режимами в Італії, Іспанії, Португалії тощо, а нацистська Німеччина, позбавивши його характеру міжнародної солідарності, оголосила «днем праці нації», який проходив під контролем націонал-соціалістичної робітничої партії. Перемога антифашистської коаліції в Другій світовій війні й подальший розпад колоніальної системи сприяли піднесенню і розширенню руху П.Т., передусім у країнах Африки, Азії, Латинської Америки, проведенню величезних за кількістю людей демонстрацій: 1946 у Токіо взяли участь півмільйона осіб, 1950 у Варшаві — близько мільйона та ін. У багатьох країнах відбувалося перетворення П.Т.
на державні й національні свята. 1955 у США за президентства Д. Ейзенхауера воно набуло офіційної назви — День лояльності, пізніше додали другу — День законності. Того ж року П.Т. визнано Ватиканом як літургійне свято «Святого Йосифа, ремісника», під час якого папа рим-
