Гнєзно, потім — Познань, а із серед. 11 ст. — Краків. Після Болеслава І Хороброго розпочалася боротьба за трон між спадкоємцями. У міжусобну боротьбу польських князів часто втручалися споріднені з ними руські князі, зокрема Галицько-Волинського князівства. Міжусобиця призвела до виникнення численних дрібних князівств, посилення експансії на польські землі німецьких держав та балтійських племен пруссів і ятвягів.
Для стримування останніх кн. Конрад І Мазовецький 1226 запросив на свої землі рицарів Тевтонського ордену, котрі незабаром, спільно з Орденом меченосців, утворивши свою державу, розпочали захоплення земель із слов'янським та балтійським населенням за підтримки імперії і папства. У серед. 13 ст. польські землі були спустошені монголотатарами, але закріпитися там їм не вдалося. З огляду на зовнішні небезпеки серед польських володарів посилилися об'єднавчі тенденції, а куявському кн. Владиславу І Локетеку (1260–1333) вдалося об'єднати більшість князівств і 1320 отримати королівську корону. Його політику об'єднання продовжив Казимир III Великий (1310–70), який приєднав до своїх володінь землі послабленої Галицько-Волинської держави (1340).
Він був останнім представником династії Пястів, його спадкоємцем став угорський король Людовік І Великий з Анжуйської династії (1326–82).
Після його смерті П. і Литва уклали Кревську унію 1385, а вел. кн. литовський Ягайло, одружившись із донькою Людовіка І Великого Ядвігою, прийняв католицтво й під іменем короля Владислава ІІ Ягайла правив Польщею і Великим князівством Литовським, поклавши початок династії Ягеллонів. Під його проводом у липні 1410 польсько-литовська армія при підтримці загонів з Русі і Чехії завдала поразки військам Тевтонського ордену, який виступив у союзі з володарями 12-ти країн під Грюнвальдом (нині село Вармінсько-Мазурського воєводства, Польща).
Ця поразка й наступна Тринадцятирічна війна 1454–67 остаточно зламали позиції ордену і дали можливість приєднати до П. Східне Помор'я, частину Пруссії та вийти до Балтійського моря. У 15 ст. поляки брали участь у відсічі турецьким завойовникам, представники Ягеллонів займали трони Чехії та Угорщини. У цей період сформувалась станово-представницька монархія, головними рисами якої були загальні («вальні») та земельні сейми (з'їзди) шляхти як станові представницькі органи.
У 16 ст. П. досягла найбільшої могутності й авторитету. За Люблінською унією 1569 Королівство Польське і ВКЛ об'єдналися в одну державу — Річ Посполиту Обох Націй із включенням до неї земель України і Білорусі (осн. українські землі опинились у складі Королівства Польського). Зі смертю короля Сигізмунда II Августа (1520–72) ягеллонська династія припинилася. Цим скористалася шляхта, обравши королем представника французької династії Генріха Валуа (1551–89; майбутнього французького короля Генріха ІІІ), який на її вимоги підтвердив і навіть
