проти Російської імперії вихідців з України. Серед його близьких співробітників були Ф. Духінський і М. Чайковський, які передбачали створення в Наддніпрянській Україні козацької держави у федеративних зв'язках із відновленою Польщею. Нова хвиля антиросійського руху пов'язується з діяльністю польської революційної групи «Молода Польща», що зосередилася у Швейцарії і відрядила одного зі своїх лідерів Ш. Конарського в Правобережну Україну для встановлення зв'язків зі шляхтою і селянством. Йому вдалося створити мережу конспіративних організацій у Києві, Бердичеві, Житомирі, Кременці. Аби послабити політичні й економічні позиції шляхти, російська верховна влада вдалася до організації генерал-губернаторської форми правління, яка поширювалася на три губернії краю — Київську, Подільську і Волинську губернії.
Вона дозволяла виокремити ці території і здійснювати управління ними на основі законів, котрі були чинними лише в Південно-Західному краї.
Використовуючи соціально-конфесійну ситуацію, генерал-губернатори здійснили потужний наступ на польське землеволодіння, для чого при казенних палатах були утворені комісії у справах конфіскації маєтностей.
Ними було конфісковано і передано у відання військового міністерства майже 56 тис. душ селян. За домаганням генерал-губернатора Ц.Бібікова із законодавчої практики витіснявся Литовський статут, який був замінений російським зводом законів (1840), російська мова стверджувалася як державна (1832) та навчальна, засновувалися російськомовні періодичні видання, витіснявся польський театр.
Інвентарні правила 1847–1848 обмежили владу поміщика над українським селянином, дещо поліпшили його благополуччя і зробили спільником у боротьбі проти польського засилля. На порушення Жалуваної грамоти дворянству 1785 запроваджено 1852 військову службу для 18-річних синів польських поміщиків. У наступі на польську освіту краю був закритий Кременецький ліцей, заборонена діяльність парафіяльних католицьких шкіл, які діяли в багатьох маєтках польських власників. Костьоли та унійні храми передавалися православній церкві.
Під час повстання 1863 в трьох правобережних губерніях польська шляхта підтримала збройний виступ. Головна повстанська організація «Провінційний комітет на Русі» проводила пропаганду та здійснювала підготовку до збройного виступу, готувала спільну платформу з Варшавським комітетом для відновлення Польської держави. Сформовані бойові загони намагалися дати бій військовим гарнізонам у лісах біля Києва та в навколишніх повітах Київської губернії. У Подільській губернії виступів практично не відбулося, натомість у Волинській вони прокотилися майже по всіх повітах.
Після придушення повстання слідчі комісії, створені в Житомирі, Кам'янці-Подільському, Луцьку, Дубно, Немирові, Вінниці та Балті, кон-
