|
6.
1.Ой, в неділеньку рано-пораненько:
да ізбірав женців да Коваленко,
да й усе женці да й одбірниї,
поробив їм серпи да все золотиї,
5.Ой, повів женців на ярі долини,
на ярі долини, на яру пшеницю.
„Ой, жніте, женчики, обжинайтеся
і на чорную хмару озирайтеся,
а я піду до дому пообідаю,
10.жінку та діточок да одвідаю“,
Ох, і жнуть женці, розжинаються,
на чорную хмару озираються.
Ой, то ж не хмара, то орда іде,
а Коваленко та передок веде.
15.Вязали руки да сирицею,
а залили очи да живицею,
а скували ніжки да скрипицею,[1]
„Ой, повій, вітроньку, да спід ночи,
да розкуй мої да руки-ніженьки,
20.ох, повій, вітроньку, зпід темної ночи,
да на мої ж на кариї очи!“[2]
7.
1.Із-за гори-гори, з темненького лісу
татари ідуть, Волиночку везуть.
У Волиночки коса з золотого волоса
щирий бір освітила,
5.зелену дуброву і биту дорогу.
А за нею біжить у погоню
батенько її.
Кивнула-махнула білою рукою:
„Вернися, батеньку, вернися, рідненький!
|
