троха комічної фіґури в поемі; 4. Евтерпе — Муза лїричної поезії, відповідно до чутливої та зворушливої сцени між Германом і його матїрю; 5. Полїгимнїя — Муза многоголосового співу, відповідно до характеристики юрби вигнанцїв та їх безладдя в походї; 6. Клїо — Муза історіоґрафії, відповідно до характеристики француської революції та становища нїмецької людности супроти неї; 7. Ерато — Муза любови, відповідно до характеристики Доротеї, що являється головною фігурою сеї піснї; 8. Мельпомена — Муза траґедії, відповідно до серіозної подїї поєднання між Германом і Доротеєю для звязку на цїле життє; 9. Уранїя — Муза звіздяного неба, відповідно до щасливого закінчення поеми з виглядом на кращу будуччину. Вже сам сей уклад показує, як глубоко обдумав Ґете плян своєї поеми.
Не вважаючи потрібним вдавати ся в подрібний розбір сеї поеми завважу тілько, що на мою думку Ґете дав у нїй свойому народови хоч і не національну епопею на подобу стародавньої »Піснї про Нїбелюнґів«, бо такої епопеї в тих часах роздрібнення полїтичного життя в Нїмеччинї не було можна сотворити, то все таки дав твір на скрізь реальний своїм змістом, на скрізь чистий і моральний своєю духовою атмосферою, наскрізь патріотичний тою любовю до рідного краю та тим мужеським почуттєм гідности й вартости рідного народа, яким пронята вся поема, дав нарештї твір не звичайно високої лїтературної вартости, тим вищої, чим скромнійшою була основа поеми. Все те на мою думку запевняє Ґетевій поемі не тілько невменшену й доси популярність серед нїмецького народа, але чинить її також коштовною перлою в скарбницї загальнолюдської літератури та вчинить її, надїю ся, також улюбленим, пожаданим та здоровим кормом духовим нашого українського народа.
Писано д. 20–21. сїчня 1913.
