Отже се злочин би був, що вітхнув мене ген-то Проперцій,
Що Марціяль весельчак став побратимом менї?
Що старину не лишив за собою я плїснїти в школї,
Що вона з Риму в життє радо зо мною пішла?
5Що я змагаю що сил придивлять ся природї та штуцї.
Жадне не здурить імя, не слїпить доґма мене?
Що чоловіцтва в менї життєві конвенанси не змінять.
Що лицемірства я те-ж маску фальшиву відверг?
в блудах таких, які ти пильно в мені плекала, о Музо,
10 Тлум винуватить мене, тлум тілько бачучи в мнї.
Навіть і лїпші нераз добродушні та прості хотїли-б
Бачити иншим мене. Музо, лиш ти менї вказ.
Ти лиш одна у душі моїй молодість свіжу
Все відновляєш, менї будеш по гріб відновлять.
15Та помножи від тепер, о богине, старанність святую!
Ах, вже чуприна моя не так густа, як була.
Треба вінцїв, щоб инших дурить, чи себе хоч самого.
Адже й сам Цезар носив лиш із потреби вінець.
Як ти лавровий вінок призначила менї, хай на гильцї
20 Він зеленїє десь там, потім гіднїйшому дай!
Але сплети менї з рож ти вінець для домашнього вжитку;
Скоро як лїлїя з рож блисне в мене сивина.
Огник, богине, роздуй, щоб варити на кухнї чистенькій;
Амор полїнця нехай граючись там докида!
25І щоб вина у чарках не забракло! Ви, други розмовні,
Ви, однодумцї, прошу́! Вінцї чекають і вас.
Випєм здоровлє того́, що від назви Гомера відважно
Нас увільнив і нам те-ж ширші шляхи показав.
Хтож бо посмів воювать із богами, і хто із Гомером?
30 Та Гомерідом зістать, хоч-би останнїм, не стид.
