глубокимъ сномъ, — а прецѣнь холодный вѣтеръ, що вѣявъ єму просто въ лице, такъ сильно и такъ болѣзно разивъ єго нервы, що передъ нимъ немовь все довкола колисалось, гойдалось, розрушувалось. Той мертвый Бориславъ, котрого всевладнымъ паномъ, царемъ о̂нъ бувъ передъ ко̂лькома годинами, — теперь, бачилось, повстававъ противъ него. Домы заступали єму дорогу, — ямы, мовь отворени̂ смочи̂ пащи показували ся передъ єго ногами, а зъ тыхъ ямъ, изъ страшеннои глубени, чути було роздираючи̂ зойки, проклятя и крики смертельнои роспачи та муки конаючихъ. А закимъ Германъ мо̂гъ отямити ся — привиды щезали, лишаючи то̂лько въ серци єго ледоватый холодъ тревоги, мовь застромлени̂ стрѣлы.
— Gott's Fluch über mir! Gott's Fluch über mir! — проворкотавъ о̂нъ и попередъ єго очи зъ переражаючою живостю перемигнувъ и цѣлый ко̂стякъ Ивана По̂вторака, — ба, єму здало ся, що Иванъ стоявъ ось туй передъ нимъ насередъ дороги и грозивъ єму своєю костяною рукою. Тутъ єго думка, що середъ всеи тои тревоги шибала ся та мѣшала ся, мовь птахъ въ самотрѣску, — опинила ся на одно̂мъ предметѣ, чепила ся єго, мовь потопаючій слабои стеблины.
— Що стало ся зъ вѣрникомъ, що такъ раптовно поблѣдъ и послабъ, почувши оповѣданя старого Матѣя? Чи дѣйсно ся слабо̂сть прийшла такъ, сама зъ себе? Чи може вѣрникъ почуває ся до чого злого? По що Матѣй пытавъ ся, коли Иванъ о̂до̂йшовъ о̂дъ роботы? Чому не хотѣвъ говорити нѣчо бо̂льше?… Сеси̂ мысли насували ся теперь Германови до головы, зъ далеко бо̂льшою силою, нѣжь при выплатѣ. О̂нъ силувавъ ся — заняти ся выключно тымъ дѣломъ, не
