Коли пані Сібо вийшла, Фрезьє вмить підмінив духівницю, яку сховав до кишені, аркушем чистого паперу, потім запечатав конверт з таким хистом, що навіть показав печатку панії Сібо, коли та вернулась, і попросив сказати, чи помітно будь-які сліди проробленої операції. Сібо взяла конверт, помацала його, почула, що він повний, і глибоко зідхнула. Вона була надіялась, що Фрезьє сам спалить цей фатальний документ.
— Ну, що ж робити, добродію Фрезьє? — спитала
— Ах, це вже ваша справа! Не я ж спадкоємець; але коли б я мав хоч якесь право на оце, — сказав він, показуючи на колекцію, — то знав би, що робити…
— Про це я вас і питаю… — дурнувато сказала Сібо.
— У каміні вогонь горить… — відповів він, підводячись.
— Справді, тільки ви та я й знатимемо!.. — сказала Сібо.
— Ніхто не зможе довести, що духівниця існувала! — вів ходатар.
— А ви?
— Я?.. Якщо пан Понс помре без духівниці, я забезпечую вам сто тисяч франків.
— Еге! — сказала вона, — зразу тобі золоті гори обіцяють, а коли діло в руках і платити доводиться, тоді обшахрають, як…
