гіпотетичне, а тепер у ній бряжчать уже гроші… Ви матимете не менш, як тисячу двісті франків дожиттьової ренти… Але ви мусите, люба пані Сібо, коритись моїм наказам і розумно їх виконувати.
— Атож, добродію Фрезьє, — сумирно й послужливо відповіла приборкана дверниця.
— Ну, прощайте, — промовив Фрезьє і вийшов геть із небезпечною духівницею.
Додому він вернувся веселий, бо ця духівниця була страшною зброєю.
— Я матиму добру ґарантію проти віроломства пані президентової, — думав він. — Якщо вона задумає зламати своє слово, то втратить спадщину.
Ремонанк удосвіта відчинив крамницю, покинув її сестрі під догляд, а сам пішов, як робив уже кілька день, провідати свого приятеля Сібо; нагодився він якраз, коли дверниця роздивлялась на картину Мецу й думала сама собі, як то отака намальована дощечка та коштує стільки грошей.
— Ха, ха! — сказав він, зазирнувши через плече панії Сібо. — Оце єдина картинка, за якою пан Маґус шкодує, що не придбав; каже, що коли б йому оця штучка, то він був би цілком щасливий.
— А що він за неї дасть? — спитала Сібо.
— Та коли ви пообіцяєте вийти за мене через рік після овдовіння, — відповів Ремонанк, — то я беруся продати її Маґусові за двадцять тисяч франків, а коли не вийдете, то не візьмете за неї більш, як тисячу.
— Чому це?
— Та ви ж муситимете дати розписку, як власниця, а спадкоємці тоді вас позиватимуть. А коли ви будете моєю жінкою, то я сам продам її Маґусові, а від торговця вимагають тільки запису в торговельній книзі, — я й напишу, що мені продав її Шмуке. Віддайте краще цю дощечку мені… Якщо чоловік ваш помре, до вас можуть прискіпатись, а коли картина буде в мене, ніхто нічого не подумає… Ви мене добре знаєте. А втім, коли хочете, я вам розписку дам.
Спіймавшись на злочині, жаднюща покоївка погодилась на цю пропозицію, що назавжди з'язувала її з тандитником.
