мені давали та керували мною, а насправді через вас я назавжди загубила ренту й довіру моїх панів…
І вона розлилася потоком слів, до яких була спритна.
— Покиньте порожні слова, — сухо крикнув Фрезьє на клієнтку. — Кажіть діло, тільки швидше.
— Ну, от вам і діло.
Вона розповіла сцену, що зараз відбулася.
— Нічого ви через мене не загубили, — відповів Фрезьє. — Ваші пани непевні були вашої чесности, коли наставили вам пастку; вони вас чекали, стежили за вами!.. Ви мені нічого про це не казали… — додав ходатар, тигром глянувши на дверницю.
— Щоб я від вас щось таїла!.. Після того, що ми вкупі робили, — сказала вона тремтячи.
— Але, люба моя, я не зробив нічого осудного: — сказав Фрезьє, виявляючи цим намір заперечити свою вночішню візиту до Понса.
У Сібо жар поза шкурою пішов, а потім у холод кинуло.
— Як? — спантеличено спитала вона.
— А так, що це вам кримінальна справа!.. Вас можуть обвинуватити за крадіжку духівниці, — холодно відповів Фрезьє.
Сібо аж ворухнулась від жаху.
— Заспокойтесь, я ж ваш порадник, — провадив він. — Я тільки хотів вам показати, як легко тим чи тим способом дійти того, про що я казав вам. Що ж ви там накоїли, що цей наївний німець потай сховався в своїй кімнаті?..
— Нічого, це через те, що я запевняла пана Понса, немов йому люди приверзлися. З того дня мої пани зовсім до мене перемінились. Отже, ви причина всього мого лиха, бо коли я пана Понса з рук своїх випустила, то хоч німця була певна — він уже казав, що одружиться зі мною чи візьме мене до себе, а це на одне виходить!
Це пояснення було таке правдоподібне, що Фрезьє повинен був із нього задовольнитись.
— Не бійтесь нічого, — сказав він, — я пообіцяв вам ренту і свого слова додержу. Досі в справі все було
