— Зараз я навідаю бідного пана Понса; його ще можна врятувати, аби тільки він погодився на операцію виймання камінців, що створилися в міхурці; їх чути напомац, вони й спричинюють запалення, що кінчиться смертю, і може бути їх ще можна усунути. Ви мусите скористатись своїм впливом на покутника й намовити його на операцію. За його життя я відповідаю, якщо під час операції не виявиться якогось прикрого ускладнення.
— Ось віднесу до церкви святе причастя й зараз вернуся, — сказав абат Дюплянті, — бо пан Шмуке в такому стані, що потребує релігійної допомоги.
— Я допіру довідався, що він сам, — сказав доктор Пулен. — У доброго німця цього ранку сталося невеличке непорозуміння з пані Сібо, яка десять років у них за господиню, і вони посварились, певно що не надовго; але йому не можна лишитись без допомоги в обставинах, що для нього складаються. Потурбуватись про нього це діло милосердя. — А слухайте, Кантіне, — сказав доктор, підкликавши сторожа, — спитайте в дружини, чи не схоче вона кілька день доглядати пана Понса та потурбуватись господарством пана Шмуке замість пані Сібо… яку, до речі, й без цієї сварки треба було б замінити. — Це чесна жінка, — сказав доктор абатові.
— Кращого й вибрати не можна, — відповів добрий пан-отець, — фабрика цілком довіряє їй наймати церковні стільці.
Через хвилин кілька доктор Пулен стежив уже в головах ліжка, як поступувала в Понса агонія, а Шмуке марно благав приятеля згодитись на операцію. На розпачливі прохання бідного німця старий музикант тільки заперечно хитав головою й нетерпляче смикався. Нарешті мрущий поєднав усі свої сили, глянув на Шмуке страшними очима й сказав:
— Дай же мені спокійно померти!
Шмуке трохи не вмер від горя, але взяв Понсову руку, тихо поцілував і стиснув у своїх руках, пробуючи ще раз перелити йому свого власного життя. У цю хвилину доктор Пулен почув дзвінок і впустив абата Дюплянті.
