про смерть. Тут бідному німцеві довелося зазнати страстів, що дорівнювали Христовим.
— Ви будете Шмуке? — звернувся до Шмуке хтось у чорному, і німець геть спантеличився, почувши своє прізвище.
Він глянув на незнайомого так само безглуздо, як дивився на Ремонанка.
— Та що ви від нього хочете? — спитав тандитник у незнайомого. — Дайте йому спокій, хіба ви не бачите, що він у горі.
— Ви оце втратили, пане, приятеля свого і мабуть збираєтесь достойно вшанувати його пам'ять, бож ви його спадкоємець, — мовив незнайомий. — Певно, що ви не скупитиметесь і купите ділянку на вічне володіння для його домовини. Пан Понс так любив мистецтва! Шкода було б не поставити над його домовиною Музику, Малярство та Скульптуру… три чудові постаті в сльозах…
Ремонанк по-овернськи махнув незнайомому, щоб забирався, а той теж махнув йому, сказати б, по-комерційному — не заважайте, мовляв, мені справу робити, — і тандитник зрозумів його.
— Я комісіонер дому Соне й Товариство, що постачає надгробні пам'ятники, — вів фактор, якого Вальтер Скот назвав би „юнаком домовин“. — Якщо ви дасте нам, пане, доручення, то ми звільнимо вас від клопоту, вам не доведеться самим купувати в місті ділянку для похорону приятеля, якого втратили мистецтва…
Ремонанк кивнув головою на знак згоди й штовхнув Шмуке під локіть.
— Ми щодня виконуємо для родин усі формальності, — не вгавав фактор, підбадьорений рухом овернця. — Першими хвилинами горя спадкоємцеві дуже тяжко клопотатися цими дрібницями, а ми вже звикли чинити своїм клієнтам ці дрібні послуги. Ціна на наші пам'ятники, пане, встановлена від метра тесаного каменю чи мармуру. Ми копаємо ями для родинних склепів… Ми все виконуємо за найсправедливішу ціну. Наш дім зробив чудовий пам'ятник прекрасний Естері Ґобсек та Любсьєнові де-Рюбанпре, найкращу оздобу кладовища
