справу з замовленням. Соваж, що вартувала коло ґанку, понесла майже непритомного Шмуке на руках за допомогою Ремонанка та фактора.
— Він зомліє!.. — крикнув фактор, що хтів докінчити справу, яку вважав за почату.
— Ще б пак! — відповіла пані Соваж. — Він уже цілу добу плаче й не хоче нічого їсти. Ніщо так не зводить шлунка, як туга.
— Але, мій любий клієнте, — сказав йому фактор дому Соне, — випийте ж бульйону. Вам ще стільки роботи: треба сходити в муніципалітет, купити ділянку на пам'ятник, що ви хочете поставити в пам'ять друга мистецтв і що мусить виявити вашу вдячність.
— А це вже навіщо? — сказала пані Кантіне, підходячи до Шмуке з бульйоном та хлібом.
— Подумайте, добродію, якщо ви будете такі кволі, — обізвався Ремонанк, — подумайте про те, щоб узяти собі когось за повіреного, бо у вас ще стільки діла на плечах: треба замовити похорон! Не ховатимете ж ви свого приятеля, як злидаря.
— Ну, ну, добродію! — сказала Соваж, влучивши момент, коли Шмуке відхилився головою на спинку крісла.
Вона спровадила йому в рот ложку супу й нагодувала його майже силоміць, як дитину.
— Тепер, пане, якщо будете розважливий, то візьмете когось за повіреного, щоб спокійно віддатися вашому горю…
— Якщо ви, пане, збираєтесь поставити гарний надгробок на спогад свого приятеля, — сказав фактор, — то доручіть мені справу, я все зроблю…
— Що таке? Що таке? — спитала Соваж. — Пан вам щось замовив? Хто ви такий?
— Фактор дому Соме, добродійко, найбільшого підприємства надгробних пам'ятників… — сказав він, здобуваючи картку та подаючи її могутній Соваж.
— Добре, добре!.. До вас прийдуть, коли треба буде. Але не можна надуживати пановим становищем. Бачите, що не при собі він…
— Якщо ви допоможете нам мати замовлення, — шепнув фактор дому Соне панії Соваж, одвівши її на
