сходи, — то я уповноважений запропонувати вам сорок франків…
— Гаразд, дайте мені вашу адресу, — сказала пані Соваж, зласкавившись.
Лишившись на самоті й почуваючи себе краще після супу з хлібом, Шмуке хутчій вернувся до Понсової кімнати й почав молитись. Він геть поринув у безодню горя, але з цього заглиблення його вивів якийсь молодик у чорному, що вдесяте вже казав йому: „Пане“! й нарешті смикнув нещасного мученика за рукав, щоб той краще почув.
— Що фі хошеть?..
— Пане, докторові Ґанналю ми зобов'язані надзвичайним винаходом, слави його ми не заперечуємо, він відновив єгипетські дива, але вже є вдосконалення, і завдяки їм ми дійшли разючих наслідків. Коли хочете бачити вашого приятеля таким, як він за життя був…
— Пачіті! — скрикнув Шмуке. — А чі гофорити він?
— Ні!.. Тільки мови йому й бракуватиме, — відказав фактор у справах бальзамування. — Але він лишиться набальзамований для вічности. Операція потребує небагато часу. Треба тільки надрізати сонну артерію та зробити вприск, але час не терпить… Якщо згаяти ще чверть години, то вам не пощастить уже зберегти тіло…
— Ітіть піт три шорті!.. Бонс це туша!.. І ця туша на непі…
— Що за невдячна людина, — сказав молодий фактор одного з суперників славетного Ґанналя, виходячи на ґанок. — Він відмовляється бальзамувати свого прителя!
— Що ж поробиш, пане! — сказала Сібо, що набальзамувала оце свого любого дружину. — Він же спадкоємець. Коли справа скінчена, то й небіжчик для них мов ніщо якесь!
