Топінар за допомогою фактора дому Соне й самого пана Соне поніс бідного німця в мармурницьке підприємство, де пані Соне й пані Вітельо, дружина пайового Соне спільника, взяли його під невсипущий і великодушний догляд. Топінар теж тут лишився, бо побачив, що Фрезьє, який здавався йому справжнім шибеником, завів розмову з фактором.
Через годину, коло половини на третю, нещасний простак — німець очутився. Шмуке здавалось, що він снив оці два дні. Він гадав, що прокинеться й побачить Понса живим. У нього на чолі стільки мокрих серветок було, і стільки йому соли та оцту нюхати давали, що він зрештою розплющив очі. Пані Соне присилувала Шмуке випити ситого бульйону, бо в мармурників як раз варили суп.
— Не часто нам доводиться приймати клієнтів, так глибоко засмучених, а все таки це трапляється щодва роки…
Нарешті Шмуке почав збиратися додому.
— Пане, — сказав тоді Соне, — ось малюнок, що Вітельо зробив спеціяльно для вас, цілу ніч просидів!.. Але в надхненні був! Це буде чудово…
— Це буде один із найкра́щих на Пер-Ляшез!.. — прикинула куценька пані Соне. — Але ж ви мусите вшанувати пам'ять приятеля, що лишив вам усі свої достатки…
