Цей проєкт, ніби то спеціяльно зроблений, був виготовлений для славетного міністра де-Марсе; але вдова зажадала доручити цей пам'ятник Стідманові; отже, проєкта цих підприємців відкинуто, бо пам'ятник усіх вжахнув своєю нікчемністю. Тоді постаті показували собою Липневі дні, де великий міністер себе виявив. Потім Соне й Вітельо змінили їх на „три слави“ — Армію, Фінанси та Родину для пам'ятника Шарлеві Келлеру, але й цього пам'ятника виконав Стідман. Упродовж одинадцяти років цей проєкт пристосовували до всяких родинних потреб, але, змальовуючи його цей раз, Вітельо перетворив три постаті на геніїв музики, скульптури й малярства.
— Воно дрібницю коштує, якщо взяти під увагу деталі й побудову, але за півроку ми його зробимо, — сказав Вітельо. — Ось кошторис і замовлення… шість тисяч франків без робочої сили.
— Якщо ви, пане, хочете з мармуру, — сказав Соне, більший фахівець у мармурі, — то це буде дванадцять тисяч, але ви й себе увічните разом із вашим приятелем…
— Я зараз довідався, що духівницю заперечуватимуть, — шепнув Топінар на вухо Вітельо, — і що спадщину візьмуть законні спадкоємці: ідіть до президента Камюзо, бо в цього бідолахи не буде й ліяра…
— Ви нам завжди отаких клієнтів водите! — сказала пані Вітельо факторові, починаючи сварку.
Топінар повів Шмуке на Нормандську вулицю пішки, бо жалібні екіпажі вже поїхали туди.
— Не покитайть мене!.. — сказав Шмуке Топінарові.
Топінар хотів іти, здавши бідного музиканта на руки пані Соваж.
— Вже, добродію Шмуке, четверта година, треба обідати йти… Моя дружина, вона капельдинерка, не знатиме, де це я подівся. А ви знаєте, театр відчиняється за чверть шоста…
— А тош, снаю… але потумайть, що я сам на земля, без мій бриятель. Ви блакаф за Понс, просфітлійть мене, я як у темна
