ніч, а Бонс касав мені, що коло мене шаграї…
— Я вже побачив це, оце зараз не дав вам у Кліші попасти!
— Ґліші?.. — скрикнув Шмуке — я не розумій…
— Бідолашний! Ну, не турбуйтесь, я прийду. До побачення.
— То попачень!.. — сказав Шмуке, падаючи майже мертвий від притоми.
— До побачення! — сказала пані Соваж Топінарові таким тоном, аж служника вразило.
— О, що це ви, хазяйко?.. — глузливо мовив він. — Так тримаєтесь, немов злодій у мелодрамі.
— Сам злодій! Вам чого тут треба? Чи не думаєте ви за панові справи взятись та підживитись трохи?..
— Підживитись!.. Покоївка!.. — з гонором відказав Топінар. — Я собі бідний театральний служник, але буваю серед артистів, і знайте, що ніколи ні в кого нічого не просив! Чи може в тебе просив? Може тобі що винен, га, стара?..
— Театральний служник, а на прізвище як? — спитала козир-баба.
— Топінар, до ваших послуг…
— Всього найкращого, — сказала Соваж, — і привіт жінці, коли жонатий… це все, що мені треба було знати.
— Що вам, голубонько?.. — спитала, підходячи, пані Кантіне.
— Те, що лишіться ви, серденько, тут та обіда пантруйте, а я до свого пана збігаю…
— Він унизу, балакає з бідною пані Сібо, — вона плаче, як річка та розливається, — відповіла пані Кантіне.
Соваж так дременула сходами, аж приступки під ногами задрижали.
— Пане… — почала вона, відводячи Фрезьє від пані Сібо на кілька кроків.
І показала на Топінара, що якраз проходив, гордий з того, що сплатив борг своєму добродієві, застерігши його приятеля проти пастки, яку викрити йому допомогла практика залаштункового життя, де всі більше чи менше хитрують. Тож театральний служник гадав
