ченим панни Бонтан, до врочистого дня його шлюбу, він щодня відвідував свою подругу в похмурій вітальні, до якої призвичаївся. Його довгі відвідини мали на меті вивчити вдачу Анжеліки, бо його розважливість, на щастя, прокинулася вже наступного дня по першім побаченні. Наречену він майже завжди заставав біля столика з вишневого дерева, — вона сама мітила білизну, що мала піти їй у посаг. Анжеліка ніколи перша не починала розмови про релігію. Якщо молодому адвокатові хотілося погратись розкішними чотками, що лежали в зеленій оксамитовій торбинці, і якщо він, посміхаючись, розглядав мощі, які завжди були разом з чотками, Анжеліка ніжно відбирала йому чотки з рук, благально поглядаючи на нього, і мовчки клала їх назад у торбинку, яку зараз же й ховала. Якщо Гранвіль іноді наважувався засуджувати деякі релігійні обряди, гарненька нормандка слухала його, заперечуючи тільки переконаною посмішкою.
— Не треба ні в що вірити або вірити в усе, чого вчить церква, — відповідала вона. — Чи бажали б ви мати матір'ю своїх дітей жінку, яка не вірує? Ні! Яка людина насмілиться бути суддею між богом та невіруючими? То як же можу я ганити те, що припускає церква?
Анжеліка, здавалось, була перейнята таким ніжним співчуттям, молодий адвокат бачив у неї такі зворушливі погляди, що йому самому іноді хотілось приєднатися до релігійності своєї нареченої. Її глибока певність того, що вона йде правдивим шляхом, збуджувала в серці майбутнього судді сумніви, а вона їх пробувала використати. Гранвіль зробив тоді величезну помилку, прийнявши чари бажання за чари любові. Анжеліка була така щаслива тим, що погодила голос свого серця з голосом обов'язку, віддаючись іще дитячій своїй прихильності, що обманений Гранвіль не міг розібрати, котрий з тих двох голосів дужчий. Хіба ж не схильні всі молодики довірятися обіцянкам гарненького личка і висновувати про душевну красу на підставі зовнішньої вроди? Невиразне почуття примушує їх думати, що моральна досконалість завжди відповідає досконалості фізичній. Якби релігія не дозволила Анже-
251
